Вже роками несу у моїй думці потребу зробити щось вартісне, щось, що пригадувало б нам, що між нами жила така велика людина, о. Стефан Пітка.
Я особисто пізнавав о. Стефана і багато чого у моєму житті було пов’язане з ним і з його порадами. Тепер, коли о. Стефана нема вже довго між нами, відчуваю потребу зробити своєрідний пам’ятник тій великій і заслуженій людині. Вже підібрав досить матеріялів для монографії, але іще потрібно дещо, щоб монографія була цілісною і щоб о. Стефан Пітка був представлений справді так, як і заслуговує. Запрошую всіх, хто знав би росповісти щось із молодичого життя і дитинства о. Стефана Пітки, нехай напише і передасть мені, щоб вмістити до монографії. Мені потрібні і фоторафії з того часу.
 |
| Майбутня обкладинка монографії |
Тут подаю і фотографію обкладинки майбутньої монографії.
Іще прошу всіх, хто може на який небудь спосіб помогти, щоб ця монографії вийшла між люди, як одна вартісна і якісна пам’ятка на о. Стефана Пітку.
Петро Ляхович Стефан Сенишин
Ми відростали разом
Ми жили на околиці Хорвачан, наша хата на одному горбочку а хата родини Пітка була на другому горбочку. Це було досить близько. Родина Пітків була одна патриялхална родина, прихильна до церкви. Самий їх син Стефан вже тоді відрізнявся від інших дітей своєю добротою і мудрістю. Він був завжди готовий поучувати молодших а навіть і старших від себе. Було, що хлопці любили деколи і побитися але Стефан цього не робив ніколи.
Батьки Стефана мали семеро дітей, займалися землеробством і не були дужи багатими. Всі діти були гарно виховані і ходили порядно до церкви до Дабраку.
Стефан був старший від мене, він гарно співав а ми в той час мали культурно-просвітеу спілку ім. Тараса Шевченка а пізніше назвали її ім. Івана Франка. Тут була і драмська секція. Ми йшли на багато змагань, до Баня Луки і далі. Стесюк вів це культурно-мистецьке товариство, він був столяр, вмів виробляти і скрипки і дуже гарно співав. До нього в майстерню ми приходили і співали, мали і драмську секцію, яка дуже добре працювали. З нею ми робили представління, їхали на змагання до Баня Луки, Прнявору, Лишні, де було тих сільських домів. Так і Стефан з нами а пізніше роботу з товариством перебрав Гіляків син. Один час і Стефан керував драмською секцією та хором.
Всі українці приходили до тої кузьні, навіть хлопці з Лишні. Коли роспалася Сільсько-землеробча задруга, кузьна стояла порожньою і щоб хлопці робили гульки, не знаю хто з старших хлопців здогадався, так що општина дала нам ту кузьну, щоб переробити її в дім. Ми дістали з Дев’ятини якихось дубів, зробили підлоги добровільною працею, мастили, впорядковували. В той час Стефан не був керівником але приходив як і інші молоді. Пізніше, як і інші хлопці, йшов до Срему шукати ліпшого життя.
Про Стефана не маю жодного злого слова сказати. Він якось відріжнявся від інших, мав інакші погляди на майбутність.
Я там пізніше працював метрекальним службовцем а він мене запросив зробити список всіх українців з того краю, котрих я пригадував з Хорвачанів, Нового села, Поточанів і я все це зробив і йому передав.
о. Едвард Шпанович
o. Stefan Pitka
Poznanstvo sa o. Stefanom je od moje rane mladosti, tj. od njegovog dolaska za župnika u Sremsku Mitrovicu. Uvijek mi je bila radost i korist od susreta s njime. Posebna radost i korist je bila kada sam 1999. godine došao za župnika u Sremsku Mitrovicu i nasatvio prijateljevanje i suradnju s o. Stefanom na istom pastoralnom polju. U o. Stefanu sam imao dobar uzor i veliku pomoć. Njegovi savjeti i iskustvo su mi zlata vredjeli. Iako bih imao razloga i potrebe i ovom prilikom reći koliko mi je osobno o. Stefan značio posvjedočit ću što je on značio svojim župljanima, svom narodu i svima koji su ga poznavali.
o. Stefan kao čovjek i kao pastir odlikovao se osobitom ljudskom toplinom, ljubavlju, jednostavnošću, skromnošću, požrtvovnošću i predanošću u Božjoj službi. Godine nakon njegove smrti nisu izbrisale uspomenu na njega u srcima onih koji su ga poznavali. O. Stefan je bio otvoren i komunikativan, sposoban slušati i čuti čovjeka. To ga je činilo bliskim ljudima u Crkvi i izvan Crkve. Ostavio je vidljivo svjedočanstvo ljubavi i predanosti svojoj službi, svom narodu.
Parohijski dom je bio mjesto gdje su mnogi rado dolazili.
o. Stefan je bio uvijek susretljiv i razgovorljiv. Gotovo da nije bilo teme o kojoj se sa o. Stefanom nije moglo razgovarati. I uvjek bi se imalo nešto novo čuti.
Poteškoće i neugodna iskustva skrivao je u sebi, i teško se moglo prepoznati na njemu i na njegovom licu. Ali je zato srce stradalo. Imao je planova i želja ali ga je iznenada zatekao Gospodnji poziv. Uvijek se radovao svećeničkom zajedništvu, pa tako i tri dana prije svoje smrti, na dan crkvene slave, Uzašašća Gospodnjeg. U nedjelju... dok sam se spremao za misu došla je do mene hitna poruka da je panocu Stefanu pozlilo. Uzevši sv. pomast i u nekoliko koraka dotrčao sam do parohijskog doma gdje sam u kuhinji našao panoca koji je bio na putu za vječnost, te sam mu podijelio sv. Pomast i odriješenje od grijeha. Bio sam, kao čovjek, veoma žalostan zbog iznenadne smrti o. Stefana, dobrog mi prijatelja, i opet sretan da sam u trenutku njegove tjelesne smrti mogao biti uz njega i podijeliti mu sv. sakramente i pripraviti ga za odar, upravo onako kako mi je nekoliko puta rekao i zaželio za slučaj svoje smrti.
Promatrajući svećenički život o. Stefana na poseban način se može na njega prijeniti razmišljanje kardinala Suharda:
Vječni paradoks svećenika!
On nosi u sebi suprotnosti! Cijenom vlastitog života pomiruje u sebi vjernost Bogu i vjernost čovjeku, u istinu ništa nije tako slabo i jako kao svećenik. Nema u svojim rukama ni političkih sredstava, ni financijskih izvora, ni snagu oružja, čime se svi drugi služe da bi osvojili zemlju. Njegova je snaga baš u tome da je razoružan i da sve „može u onome koji ga jača“. Nezavisan i nenavezan ni na što ide k onima koji trpe, koji su u neznanju, koji padaju. Ništa nije tako maleno, tako prezreno, toliko napadano u povijesti kao svećeništvo. A ipak ljudi kleknu pred njim na koljena. Dobro to znaju oni koji bi zauvijek htjeli pomesti sa zemlje Crkvu Božiju. Do konca vremena svećenik će biti najviše ljubljen i najviše mržen među ljudima. Najviše urastao u zemaljsko i najviše ga nadilazi. On je najbliži brat i jedini protivnik. Do konca vremena njegov misterij – koji je u njemu samom zagonetka vrijedna svakog poštovanja – probijat će gustoću događaja i civilizacija i bit će veliko svjedočanstvo nevidljivoga Kraljevstva. Svećenici to znaju i kad prvi put ulaze k Oltaru i nije im nepoznato da će do svoje smrti biti znak protivljenja, svjetlo za sinove svijetla, tama za sinove tame.
Zajedno s ostalima koji su o. Stefana poznavali, volili i poštovali želim moliti:
Zahvaljujemo ti Gospodine Bože,
za o. Stefana koji nam bijaše blizak i drag,
a koji nas je iznenada napustio.
Zahvaljujemo ti na svemu prijateljstvušto nam je od njega poteklo,
za mir koji je unosio među nas;
zahvaljujemo što se kroz patnju
naučio poslušnosti
i što je u mjenama ovog nestalnog života
zavrijedio da ga poštujemo.
Molimo te,
ne daj da se izgubi išta od njegovih napora;
ono što je živio i činio
nek pridonese dobrobiti ovoga svijeta.
Daj da ljudi što će za njim doći
cijene sve što njemu bijaše sveto,
da u svemu u čemu je velik bio
i dalje nama zbori, i sada kada je prešao u pokoj.
U Sremskoj Mitrovici, 02. 02. 2010. godine
Eduard Španović
Нема коментара:
Постави коментар