ДЕСЯТЕРІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ - частина 5
Як ми бачили з попереднього, з працею все ж таки продовжилося. Відходом з ансамблю великого числа досвічиних танцюристів а частиною і хореографа, “Коломийка” не розпалася. Навпаки, тут було більше страху ніж спрявжної небезпики. Любов до уже досягнутого затримала решту членів а коли ще трохи впорядкувалися, ансамбль став на свої ноги. Спосіб праці пристосовувався згідно з умовами та потребами. Як Микола пояснив у його росповіді, знайшлися рішення і “Коломийка” дочекала десятерічний ювілей та його відзначила згідно зі своєю репутацією...
Про це писав Іван Терлюк у “Українському додатку” у “Руському слові” від 30-го червня 1989-го року: “Коли десять років тому порушено ініціативу заснувати ансамбль українських пісень і танців у Сремскій Митровиці, мало хто вірив у якусь більшу перспективу праці. Вже з самого початку, знаходячи притулок у міському Будинку молоді “1 листопад”, почалися успішні виступи танцювального гуртка та групи співаків, як на концертах перед своїми глядачами, так і на різних оглядах, урочистостях та фестивалях художної самодіяльності. “Коломийка”, виступаючи чергово на усіх оглядах, де були високо оцінувані, про що свідчить і факт, що на фестивалі “Червона ружа” в Рускому Керестурі два рази завоювали перші премії за кращі хореографії, в 1985 і 1986 роках. На ювілейний концерт, що відбувся 3-го червня в залі міського театру, а був рівночасно присвячений і 175-річчю народження Тараса Шевченка, крім аматорів “Коломийки”, які виконали танці “Гуцулку”, “Коломийку”, “Метелицю”, “Повзунець” і “Українську сюїту” та пісні “Широкий лист на дубочку”, “Ой у полі верба”, “Світи місяць нічку” та “Цвіточки-рум’яночки”, виступили й наймолодші члени, а як гості виступили аматори міського товариства імені “Бранка Радічевича”, народний оркестр та група співаків Будинку молоді в Сремскій Митровиці.
З приводу ювілейного концерту “Коломийки” було влаштовано експозицію українського народнього одягу, інструментів, а так само глядачам і гостям представлені всі визнання, що їх протягом 10-річної праці одержали аматори “Коломийки”...”
Після цього значного ювілею, “Коломийка” продовжила з активностями іще до 1991-го року а коли прийшло до політичної кризи в Югославії, до її роспаду, перестали існувати нормальні умови для праці українських аматорів. А як настала війна в Хорватії та Боснії, “Коломийка” зовсім зупинила діяльність...
НОВА СПРОБА
Коли війна припинилася, це ще не означало, що було можливо почати з працею. Але люди все більше осмілювалися і коло церкви все частіше говорилося про потреби оживання діяльності свого національного гуртка. Перший підштовх прийшов з Культурного центру “Сірміумарт”, де того 1997-го року почалися і перші спроби а відновлювало працю і готувалося до нового виступу і КМТ “Бранко Радічевич”, колишній старий партнер “Коломийки”. Почалося від того, що ще не забулося, а це танці з якими виступали в 1990-му і 1991-му році. Спроби зібрати старших і відновити активність групи співаків було майже неможливо, бо дехто вже був покійний, дехто вже хворів, а ті інші якось не осмілювалися.
І коли зібралося досить молоді й Микола Ляхович почав знов ставити відомий танець “Українська сюїта”, що вимагало досить праці і часу, зійшлися і співаки, в чому причинився о.Стефан Пітка, переконавши їх, що не мусить це бути велика група, але може бути і тріо або квартет, але і пісня повинна ожити. Зрештою все це не вимагає стільки праці як танець. І справді, кілька раз зійшлися, вибрали репертуар і вже 24-го червня успішно виступили з двома піснями: “Розпрягайте хлопці коні” і “Ой, дівчино шумить гай”. Танцюристи успішно відновили “сюїту” і міський огляд був успішний. Під час літньої перерви охота до праці не згасала і вже з осені праця відновлена, бо була нагода виступити.
Вже тієї ж осені була нагода для виступу. Було це в Кулі 16-го листопада, коли міське Товариство ім. Івана Сенюка організувало відзначення 100-річчя від заснування першої нашої парафії в Прняворі, та 90-ої річниці першої Читальні Просвіта (в селі Лішня під іменем “Руська читальня”) а саме в день місцевого празника. Участь взяли українські аматори з Кули, Вербасу і Сремскої Митровиці, які виконали кілька пісень, між іншими і “Від синього Дону”, “Розпрягайте хлопці коні”, “Била мене мати” та “Ой, у лузі червона калина”, а танцюристи виконали “Українську сюїту”.
8-го грудня того ж року до Нового Саду приїжджає група Культурно-історичного об`єднання “Бучацькі жінки” і в Історичному музеї в Новому саді влаштовують замітну “Виставку українських вишивок”. Але вони не лиш уміють вишивати, але розказують про історію, читають власні і вірші відомих українських письменників. Вони відвідали і в гарному настрої зустрічалися з українцями з Нового Саду, Кули і Сремскої Митровиці, де настрій зустрічі був до зворушливості дружній, не лиш тому, що митровацькі аматори виступили на урочистому відкритті, але і через численість і близкість почутів, що домашнім аматорам надало нового підштовку до праці. На закритті виставки була програма, але її кінець був у просторому залі КМТ ім. Шандор Петефі, де зал був навіть затісний і розлука і з смутком і з радістю, бо домовлено зустріч у Бучачу, Тернополі, Львові.
Після скромної програми з приводу Дня Шевченка, коли почався сезон 1998-ий рік, вже 28-го березня виступають на міському огляді самодіяльних колективів. Виступила і група співаків у складі: Марія Сем`янів, Любка Прікел, Анна Шевчук, Надія Дерень, Марія Ілчешин, Марія Балацька, Надія Причепа, Галина Кравець, Василь Сем`янів, Петро Ляхович, Володимир Дерень, Петро Мельник, Ярослав Ребачук та Ярослав Причепа, а під музичним супроводом Стефана Сем`яніва
Танцювальний гурток виступив у складі: Мая Балацька, Тетяна Сенюк, Ядранка Пешич, Любка Хемон, Аранка Сем`янів, Віолета Ляхович, Ярослав Сем`янів, Мілько Ляхович, Микола Причепа, Ярослав Налесник, Петро Магєровський та Петро Шевчук.
Місяць пізніше, 28-го квітня в Новому Саді влаштовано Сербсько-український вечір, на якому виступили й члени “Коломийки” з українськими народними піснями “Била мене мати” і “Повіяв вітер степовий”. Це була своєрідна підготовка до регіонального огляду, який відбувся 23-го травня. Танцюристи виконали танці “Гуцулка” і “Повзунець”, а група співаків пісні: вже вдосконалену “Повіяв вітер степовий” та “Ой, у лузі червона калина”. В неділю 5-го липня “Коломийка” приймила аж два товариства: “Карпати” з Вербасу і “Тарас Шевченко” з Банялуки. Спільний концерт відбувся в переповненому залі міського Театру, після чого продовжилася приємна зустріч за вечерою до пізної ночі.
Замість, щоб продовжити активність, з мало відомих причин працю припинено на наступних кілька років...
Як ми бачили з попереднього, з працею все ж таки продовжилося. Відходом з ансамблю великого числа досвічиних танцюристів а частиною і хореографа, “Коломийка” не розпалася. Навпаки, тут було більше страху ніж спрявжної небезпики. Любов до уже досягнутого затримала решту членів а коли ще трохи впорядкувалися, ансамбль став на свої ноги. Спосіб праці пристосовувався згідно з умовами та потребами. Як Микола пояснив у його росповіді, знайшлися рішення і “Коломийка” дочекала десятерічний ювілей та його відзначила згідно зі своєю репутацією...Про це писав Іван Терлюк у “Українському додатку” у “Руському слові” від 30-го червня 1989-го року: “Коли десять років тому порушено ініціативу заснувати ансамбль українських пісень і танців у Сремскій Митровиці, мало хто вірив у якусь більшу перспективу праці. Вже з самого початку, знаходячи притулок у міському Будинку молоді “1 листопад”, почалися успішні виступи танцювального гуртка та групи співаків, як на концертах перед своїми глядачами, так і на різних оглядах, урочистостях та фестивалях художної самодіяльності. “Коломийка”, виступаючи чергово на усіх оглядах, де були високо оцінувані, про що свідчить і факт, що на фестивалі “Червона ружа” в Рускому Керестурі два рази завоювали перші премії за кращі хореографії, в 1985 і 1986 роках. На ювілейний концерт, що відбувся 3-го червня в залі міського театру, а був рівночасно присвячений і 175-річчю народження Тараса Шевченка, крім аматорів “Коломийки”, які виконали танці “Гуцулку”, “Коломийку”, “Метелицю”, “Повзунець” і “Українську сюїту” та пісні “Широкий лист на дубочку”, “Ой у полі верба”, “Світи місяць нічку” та “Цвіточки-рум’яночки”, виступили й наймолодші члени, а як гості виступили аматори міського товариства імені “Бранка Радічевича”, народний оркестр та група співаків Будинку молоді в Сремскій Митровиці.
З приводу ювілейного концерту “Коломийки” було влаштовано експозицію українського народнього одягу, інструментів, а так само глядачам і гостям представлені всі визнання, що їх протягом 10-річної праці одержали аматори “Коломийки”...”
Після цього значного ювілею, “Коломийка” продовжила з активностями іще до 1991-го року а коли прийшло до політичної кризи в Югославії, до її роспаду, перестали існувати нормальні умови для праці українських аматорів. А як настала війна в Хорватії та Боснії, “Коломийка” зовсім зупинила діяльність...
НОВА СПРОБА
Коли війна припинилася, це ще не означало, що було можливо почати з працею. Але люди все більше осмілювалися і коло церкви все частіше говорилося про потреби оживання діяльності свого національного гуртка. Перший підштовх прийшов з Культурного центру “Сірміумарт”, де того 1997-го року почалися і перші спроби а відновлювало працю і готувалося до нового виступу і КМТ “Бранко Радічевич”, колишній старий партнер “Коломийки”. Почалося від того, що ще не забулося, а це танці з якими виступали в 1990-му і 1991-му році. Спроби зібрати старших і відновити активність групи співаків було майже неможливо, бо дехто вже був покійний, дехто вже хворів, а ті інші якось не осмілювалися.
І коли зібралося досить молоді й Микола Ляхович почав знов ставити відомий танець “Українська сюїта”, що вимагало досить праці і часу, зійшлися і співаки, в чому причинився о.Стефан Пітка, переконавши їх, що не мусить це бути велика група, але може бути і тріо або квартет, але і пісня повинна ожити. Зрештою все це не вимагає стільки праці як танець. І справді, кілька раз зійшлися, вибрали репертуар і вже 24-го червня успішно виступили з двома піснями: “Розпрягайте хлопці коні” і “Ой, дівчино шумить гай”. Танцюристи успішно відновили “сюїту” і міський огляд був успішний. Під час літньої перерви охота до праці не згасала і вже з осені праця відновлена, бо була нагода виступити.
Вже тієї ж осені була нагода для виступу. Було це в Кулі 16-го листопада, коли міське Товариство ім. Івана Сенюка організувало відзначення 100-річчя від заснування першої нашої парафії в Прняворі, та 90-ої річниці першої Читальні Просвіта (в селі Лішня під іменем “Руська читальня”) а саме в день місцевого празника. Участь взяли українські аматори з Кули, Вербасу і Сремскої Митровиці, які виконали кілька пісень, між іншими і “Від синього Дону”, “Розпрягайте хлопці коні”, “Била мене мати” та “Ой, у лузі червона калина”, а танцюристи виконали “Українську сюїту”.
8-го грудня того ж року до Нового Саду приїжджає група Культурно-історичного об`єднання “Бучацькі жінки” і в Історичному музеї в Новому саді влаштовують замітну “Виставку українських вишивок”. Але вони не лиш уміють вишивати, але розказують про історію, читають власні і вірші відомих українських письменників. Вони відвідали і в гарному настрої зустрічалися з українцями з Нового Саду, Кули і Сремскої Митровиці, де настрій зустрічі був до зворушливості дружній, не лиш тому, що митровацькі аматори виступили на урочистому відкритті, але і через численість і близкість почутів, що домашнім аматорам надало нового підштовку до праці. На закритті виставки була програма, але її кінець був у просторому залі КМТ ім. Шандор Петефі, де зал був навіть затісний і розлука і з смутком і з радістю, бо домовлено зустріч у Бучачу, Тернополі, Львові.Після скромної програми з приводу Дня Шевченка, коли почався сезон 1998-ий рік, вже 28-го березня виступають на міському огляді самодіяльних колективів. Виступила і група співаків у складі: Марія Сем`янів, Любка Прікел, Анна Шевчук, Надія Дерень, Марія Ілчешин, Марія Балацька, Надія Причепа, Галина Кравець, Василь Сем`янів, Петро Ляхович, Володимир Дерень, Петро Мельник, Ярослав Ребачук та Ярослав Причепа, а під музичним супроводом Стефана Сем`яніва
Танцювальний гурток виступив у складі: Мая Балацька, Тетяна Сенюк, Ядранка Пешич, Любка Хемон, Аранка Сем`янів, Віолета Ляхович, Ярослав Сем`янів, Мілько Ляхович, Микола Причепа, Ярослав Налесник, Петро Магєровський та Петро Шевчук.
Місяць пізніше, 28-го квітня в Новому Саді влаштовано Сербсько-український вечір, на якому виступили й члени “Коломийки” з українськими народними піснями “Била мене мати” і “Повіяв вітер степовий”. Це була своєрідна підготовка до регіонального огляду, який відбувся 23-го травня. Танцюристи виконали танці “Гуцулка” і “Повзунець”, а група співаків пісні: вже вдосконалену “Повіяв вітер степовий” та “Ой, у лузі червона калина”. В неділю 5-го липня “Коломийка” приймила аж два товариства: “Карпати” з Вербасу і “Тарас Шевченко” з Банялуки. Спільний концерт відбувся в переповненому залі міського Театру, після чого продовжилася приємна зустріч за вечерою до пізної ночі.
Замість, щоб продовжити активність, з мало відомих причин працю припинено на наступних кілька років...
Нема коментара:
Постави коментар