DNUK "Kolomejka"

Мої  записи

Усе, що мене пов’язувало з українським народом і його культурою через початки діяльності у Товаристві української мови, культури і літератури «Просвіта» Новий Сад і ансамблі “Коломийка», у грекокатолицькій церкві Вознесення Господнього У Сремській Митровиці З друкованих джерел. Найбільшу частину поданих текстів написав я, а дещо інші автори, які у своїх текстах споминали і мене.

Петро Ляхович – Приватний щоденник -  1997 р

     Скінчившися війна, в людей трошки зменшилося напруження нервів і знову зачали вертатися в нормальне життя. Те що один раз розпадеться тяжко знову зібрати до купи. Так було і з «Коломийкою». Постараюся зясувати  як прийшло знову до оновлення діяльності старих і нових аматорів «Коломийки».

     Мої брати і я були на полі та ломали кукурудзу. Так ми працювали розмовляючи про ріжні спогади. Так ми і згадали, що блисько до Різдва, а я запропонував їм, щоб ми зробили концерт різдвяних пісень в нашій церкві. С тим перший згодився брат Еміл, а до нього прилучилися сестра Таня і брат Микола. Ми домовилися ще закликати Александру (донька брата Володимира) та Віолету (донька брата Славка). Я мав книжку церковних пісень а також і синтисайзер. Найперше я мав навчитися грати ті коляди а потім проспівати з ними та приготовитися для виступу. Репетиції отримували неділями в хаті нашої мами по Службі Божій. Мама Марія була дуже рада, коли ми приходили і співали коляди, а часто співаючи плакала, бо вона пісні дуже любила, а окремо, що ми-її діти приготовляємо те, що ще ніхто не зробив перед нами. Я їй сказав, що вона не буде з нами співати, а буде мати нагоду дивитися на нас. Коли приблизилося Різдво я пішов до о.Стефана Пітки і сказав йому про наш намір а він згодився, нічого не заперечуючи.

     Прийшло Різдво, а мама Марія дуже захворіла і не могла прийти до церкви на Службу Божу, ні на концерт. Ми зробили запис концерту на касеті а тоді після Служби Божої всі пішли до мами заколядувати. На казетефоні пустили запис, щоб вона почула як перейшов концерт. Вона слухала зі сльозоми в очах.

     На концерті брали участь мій син Дарко, граючи на гитарі, я грав на синтисайзері, та співали Еміл, Микола, Борис, Таня, Александра та Віолета.

     

     Заохочені тим успіхом, ми вирішили зробити концерт і на Великдень, але тоді вже не робили репетиції в маминій хаті а в парафіяльному домі. Отець Пітка нас підтримував та позволив робити репетиції в його хаті неділями по Службі Божій. Тоді гурток вз’яв собі імя «Кобза» та збільшився членами. До гуртка приступили ще Микола Причепа та Ярослав Сем’янів. Великодний концерт також пройшов успішно.

     Відчулося, що речі порушено з мертвої точки.

     Щоб гурток «Кобза» отримався дальше ми мусіли і далі працювати. Першим великим святом після Великодня було Вознесення Господнє і Празник парафії. Цього разу о.Пітка запропонував нам співати на хорах і без музичного супроводу. Так сказати і цей «концерт» був успішний.

     Саме собою, уже відчувається, що щось діється між українцями Сремської Мітровиці. Так само о.Пітка відчув, що в мені збудилася якась нова сила і зробив спробу цю мою силу спрямувати у доброму напрямі. Коли були Річні збори членів «Товариства української мови, літератури та культури - Просвіта» у Новому Саді, він зорганізував автобус, так що і я поїхав на ті Збори, які відбулися у великому залі Скупштини Воєводини, де зібралося блисько 300 чоловік. Йшла мова про проблематику українців на просторах Воєводини.

     21 квітня 1997 року, в Новому Саді зібралася презідія «Просвіти», на якій і я був присутний. Між іншим, голова «Просвіти» пан Евген Кулеба сказав мені, що він знає що я роблю в Сремській Митровиці, і далі сказав, що було б добре спробувати відновити «Коломийку». Тут я перший раз стрінувся з такою думкою. Ця думка поволи дозрівала, але не перейшло багато часу, як я вже почав діяти на тім пляні. Перше порадився з сестрою Танею, яка була від маленької членом бувшої «Коломийки». Вона мене підтримала в моїх задумах, а також ми домовилися що далі будемо робити. Перше нас двоє пішли до директора «Сірміумарту» Драгана Дьордєвича, а він зараз згодився, але й додав, що було б потрібно, щоб ми пішли ще і до начальника в Општині по питаннях громадських діяльностей Петра Ковачивича. Він також згодився, а тим ще більше заохотив нас сказавши, що було б дуже добре і гарно якщо нам вдасться здійснити наші задуми. Навіть пообіцяв нам помогти коли буде нам потрібно щодо автобусів, приміщення тощо...

     До нас прилучилися наші брати: Микола, Еміл та Борис і зачали заохочувати українську молодь і бувших членів «Коломийки». Все було приготоване і незабаром домовилися зробити першу репетицію ансамблю 12 травня 1997 року в Будинку молоді. На першій репетиції  зібралися багато молодих, старших з дітьми так що було гарно подивитися на велике число людей. Тут був присутний і директор «Сірміумарту» Драган Джорджевич, який сказав пару привітних слів, заохочуючи присутних відновити активність , та побажав успіху у праці. Коли він пішов, я взяв слово, пояснивши, як я задумав як має виглядати нова «Коломийка» і хто за що буде зобов’язаний. Я запропонував, щоб хореографом був Микола Ляхович, щоб з новими танцюристами працювала Таня Ляхович, я буду головою ансамблю і керівником групи співаків, а керівником оркестри буде Ярослав Сем’янів. Ще домовилися про терміни відбувань репетицій, і з того дня здійснилося відновлення «Коломийки». Про це відновлення ансамблю писали і деякі газети...

Коломийка знов ″крутится″

„Сремске новіни“ 4 червня 1997 р.

     Після кількарічної перерви, при Центрі для культури ″Сірміумарт″ знову працює секція українського фольклору ″Коломийка″. В групі співаків, фольклорному ансамблі і початківців є пядесять членів, репетиції провадяться, а їхні пісні і танці будуть складовими цьогорічного святочного концерту ″Сірміумарту″.

     Згідно з інформаціями, які ми отримали від Петра Ляховича, ініціятора і голови цієї секції, домова про обновлення діяльності відбулася двадцять днів тому, а між українцями, які живуть у нашому середовищі володіє велика зацікавленість до ″Коломийки″. Збережені і костюми, інструменти, з хореографіями не буде проблемів, так, усе буде приготоване для виступу. Ідея про відновлення праці секції українського фольклору підтримана у Відділу громадських активностей при Опщині, де їм обіцяна і поміч, по словах співрозмовника, коли буде потрібною.

«Коломийка» знов існує

«Дзвони» червень 1997 – Петро Ляхович

     Від часу, коли ми писали про культурне життя українців у Сремській Митровиці, обставини змінилися. Тепер вже можна сказати, що «Коломийка» існує – цим разом як секція  українського фольклору при культурній організації «Сірміумарт». Перший виступ наших аматорів, як передбачино, відбудеться на річному концерті «Сірміумарта» в будинку театру «Добріца Мілутінович» при кінці червня. Головою українського ансамблю є Петро Ляхович, мистецький керівник старших танцюристів Микола Ляхович, а з молодшими танцюристами працює Таня Ляхович, керівником оркестру є Ярослав Сем’янів, а керівником групи співаків є Петро Ляхович. Відновлення діяльності «Коломийки» підтримали й предсавники общинних властей...

     Мої дальші активності йшли таким порядком:

     23 квітня 1997 року я відвідав у Новому Саді пана Бориса Небесного, члена Виконавчої Ради Воєводини і члена презідії «Товариства української мови, літератури та культури - Просвіта». Ми радилися про дальші активності «Коломийки», про знайдення способів придбання деяких речей з українських народних костюмів, потрібних для ансамблю. Пан Борис пропонував, щоб я спробував на який спосіб привести українського посла в Югославії до Сремської Митровиці на річний концерт «Сірміумарта», на котрому виступить і «Коломийка», після шестерічної перерви. Щоб здійснити цю пропозіцію, я був примушиний вступити в акцію, бо зовсім не легко вручити запрошення одному послу. Це мусів зробити хтось значніший від мене, хтось з керівників міста Сремської Митровиці. Найперше звирнувся до начальника Петра Ковачивича, а він мене запровадив до мера міста пана Ілії Міліновича.

     Це було 3 червня 1997 року, а потім і 18 червня 1997 року. На цій другій зустрічі я передав йому пропозицію у писаній формі, а він обіцяв, що справді спробує вручити запрошення послу України в Білгороді.

     До самого концерту ми не знали чи посол прийде, але того дня заявлено мені, що прийде і буде дивитися на наш виступ на концерті...

Відновлена активність «Коломийки»

«Українське слово» серпень 1997 – Петро Ляхович

     На кінці сезону Культурний центр «Сірміумарт» у Сремській Митровиці організував успішний концерт, в якому, крім уже відомого хору дівчат «Сірміумканторум», танцюристів КМТ «Бранко Радічивич», найприємнішою несподіванкою був перший виступ відновленого українського танцювального гуртка «Коломийка». Досить плідний сезон Культурний центр «Сірміумарт», який продовжує багаті традиції культурного життя в цьому найбільшому місті Срему, розташованого на розкопах Сірміуму, одної із східних столиць римської імперії, 24 червня організував урочистий концерт, на якому виступив прославлений хор дівчат «Сірміумканторум», лауерат кількох міжнародних конкурсів, народний струнний оркестр, дитячий і молодіжний танцювальні колективи КМТ ім. «Бранко Радічевич», та відновлений український танцювальний гурток «Коломийка», який продовжує діяльність припинену 1991 року. Треба сказати, що цей гурток зоснований 1979 року першим його керівником Михайлом Ляховичем. Народна група співаків брала участь на багатьох оглядах у Воєводині й Сербії, а танцюристи зачислювались до найуспішніших на фестивалі «Червона ружа», виступали на багатьох сценах  у Воєводині, хорватії і Боснії.

     На цей раз український гурток виконав дві українські народні пісні: «Розпрягайте хлопці коні» та «Ой, дівчино, чия ти» та танець «Українська сюіта» хореографію Михайла Ляховича, яку відновив Микола Ляхович за всього сорок днів наполегливої праці. Так само треба сказати, що оркестр пригутував Ярослав Сем’янів, і що можна очікувати ще більше успіхів.

     На запрошення мера міста Ілії Міліновича, на цій зустрічі були присутні і Надзвичайний і Повноважний посол України д-р. Вадим Примаченко та Маркіян Лубківський, аташе з питань культури та інформування Посольства України в СР Югославії, як і члени президії «Товариства української мови, літератури та культури Воєводини» м-г Борис Небесний з Нового Саду та о.Стефан Пітка, оден з ініціяторів відновлення активності українського гуртка «Коломийка».

     Весь концерт проходив під бурхливими оплесками повного залу глядачів. Після концерту мер міста влаштував для гостей і керівників ансамблів та гуртків вечерю, яка була нагодою і для розмови про подальші діяльності як Культурного центра «Сірміумарт», так і гуртка  «Коломийка», та у зв’язку з цим розглянено можливість гастролів мітровацьких аматорів на Україну. Пан М. Лубківський пообіцяв допомогти українським аматорам як у фахових питаннях, так і щодо придбання українських костюмів для танцюристів.

     Сподіємося, що відновлена «Коломийка» продовжить традицію колишньої і знову буде нагороджувати глядачів успішними виступами а глядачі її оплесками...

     Через три дні «Коломийка» знову виступила на тому самому місці, цього разу як гості на концерті початкової школи «Йован Попович» з Сремської Митровиці. Це концерт сучасних танців, а хореографом тим танцюристам є Олена Павасович (Хевка). Танцюристи «Коломийки» виконали два танці: «Метелиця» та «Українська сюіта».

     Після того концерту настала літня перерва. А перші репетиції заказали на 15 вересня. Я і підчас літа був активним.

 25 червня 1997 року знова був пристутний на призідії Товариства «Просвіта». Цього разу говорилось про поїздку делегації Товариства на Україну. Я потайко сподівався, що може возьмуть і мене з тією делегацією, але таке там не було сказане. Після кілька днів  покликав мене по телефоні о.Стефан Пітка, питаючи мене чи ішов би я на Україну. Моєму щасті не було кінця, бо мені і не снилося, що я колись поїду по українській землі. Я згодився їхати і з тої причини мусів піти до Посольства України в Білгород. 26 червня  був в Посольстві, де отримав візу для входу в Україну. З Сремської Митровиці рушили 29 червня, а українську границю перейшли 30 червня о другій годині по півночі.

     В делегації були: о.Стефан Пітка, Борис Небесний, Петро Ляхович, Іван Сікора та Марія Багрій. Делегація відвідала міста: Ужгород, Бучач, Теребовлю, Тернопіль та Львів.

Делегація Товариства в Україні

Стежками предків – шукаємо свої корені

«Українське слово»  серпень 1997 – Борис Небесний

      Протягом цього року схвалено ініціативи щодо нових активностей, визначених на Річних зборах Товариства, а завдяки значному зміцненні та пожвавленні діяльності Товариства, передусім збільшенні членства, висловлено потребу нав’язування нових і ширших безпосередніх контактів з тих просторів України, звідки 100 років тому наші предки покинули рідні землі.

     На підставі цих пропозицій Презідія Товариства запропонувала, шоб делегація Товариства у складі: о.Стефан Пітка, голова, Борис Небесний, Петро Ляхович та Іван Сікора, члени делегації , навідали Україну. З делегацією подорожувала і Марія Багрій, журналіст редакції «Українські обрії» Радіо Нового Саду. Основне завдання делегації було нав’язування песпосередніх контактів з представниками держадміністрації та інших організацій та закладів, задля покращання активності Товариства. Відвідини організовані у співробітництві з Тернопільською держадміністрацією та Посольством України в Білгороді.

     Делегація в часі від 29 червня до 3 липня 1997 року навідала Тернопіль, Бучач, Теребовлю і Львів. При зустрічі делегація інформувала своїх співбесідників у згаданих містах в Україні про тему відвідин, визначаючи головні потреби для діяльності Товариства, а це в першу чергу йдеться про допомогу у забеспеченні навчальних засобів для наших дітей, організуванні літніх курсів україністики для українських дітей з Воєводини в Україні і Югославії, можливість прийому студентів і умов навчання та інших питань щодо вдосконалення кадрів потрібних у діяльності Товариства.

      В галузі культури було мови про можливості організації виставок, лекцій або курсів, гастролів естрадних митців або ансамблів і под... Окрема тема розмов під час зустрічей з відповідними представниками міст Тернопільської областіі Львова була з галузі іеформування, передусім щодо співпраці з редколегією журналу «Українське слово» і так само і щодо українських радіо та телевізійних передач. В наукових закладах велисі більш конкретні розмови про потреби дослідження соціяльних та політичних причин виселення наших предків з просторів Західньої України, а найцікавіші матеріяли будуть публіковані на сторінках «Українського слова».

     Делегація вела розмови з представниками обласних держадміністрацій Тернополя та Львова, як і з районними Бучачу та Теребовлі, представниками Товариства «Просвіта», професорами Тернопільського університету, церковними висодостойниками, а в Бучачі з кількома митцями та громадянами. Всі розмови були тематично різнородні, дружні і щиросердечні, з повним розумінням і бажанням, щоб допомогти українській діаспорі в Югославії у збереженні національної ідентичності.

     Держадміністрація допоможе кожну активність нашого Товариства, окремо щодо галузі освіти та фахового вдосконалення молодих кадрів. Щодо забеспечення навчальних засобів домовлено конкретні активності, а з української сторони вже назначено й носія цієї активності. В розмовах оцінено, що організації літніх курсів для дітей та молоді доцільний спосіб освіти і ознайомлення  з національною культурою та традиціями, але це потрібно  заздалегідь плянувати, щоб реалізація була успішною

     Щодо навчання наших студентів в Україні, підкрселено засвоєну Урядом України постанову, за якою для потреб української діаспори забеспечено умови навчання як і для своїх студинтів, зрозуміло в галузях і фахах потрібних для культурно-національного життя, але і це звязане з економічними можливостями.

     Щодо фінансування гастролів митців з України на маніфестаціях у Югославії, в цьому можлива допомога з України, але щоб вони на час були заплановані.

     Філії Товариства «Просвіта» з Тернополя, Бучачу та Львова висловили бажання широкої і постійної співпраці з нашим Товариством, передусім з журналом «Українське слово», як і в інших галузях активностей двох товариств.

     В наукових закладах у Тернополі велися цікаві і конкретні розмови з науковцями, на чолі з професором Богданом Лановиком на тему української міграції. При цій нагоді проф. Лановик сказав, що розгорнено працю якраз на тему дослідження української міграції з цих просторів, а нещодавно вийшла з друку  його книжка про виселення українців до Боснії наприкінці минулого й початку цього століття. Професор Лановик буде про це доповідати на наступному Форумі Української діаспори в Києві в серпні цього року. Він висловив бажання співпрацювати з журналом «Українське слово».

     Велися так само цікаві і змістовні розмови з Іваном Половеєм, заступником президента Обласної держадміністрації Тернополя, Ігорем Дершком, заступником президента Львівської області, Юрієм Ключковським, застуеником директора Товариства «Просвіта» з Львова та його співпрацівниками.

     Делегація зустрілася з головою Міської ради міста Бучач Тарасом Шипощуком та численими культурними й громадськими діячами міста і району, і це пройшло у плідній розмові і сердечному настрої , про події з минулого і потреби постійної співпраці.

     Місто Теребовля, оден з районних центрів Тернопільської області відзначає 900 років від засновання. При цій нагоді , з пропозицією Посольства України в СР Югославії, делегація нашого Товариства вручила вітального листа керівництву міста-ювіляра, після чого велися розмови з заступником президента районної держадміністрації Петром Миколайовичем Шереметом про можливості співробітництва.

     Ці контакти і розмови зобов’язують Товариство на проведенні конкретних активностей, від яких треба очікувати добрі результати в діяльності і ще більше гуртування і активність наших  людей. Контакти і і співпраця нашої громади із колишніми осередками проживання наших предків буде найкращим мостом співпраці з Україною і постійна активність нашого Товариства.

     17 липня 1997 року я післав прохання до Посольства України в Білгороді на ім’я Маркіяна Лубківського. В проханні написав що нам було потрібне з народних українських костюмів, але ніколи не отримав відповідь на мого листа.

     2 серпня 1997 року відвідали мене журналістки Марія Багрій та Світлана Строцька з Нового Саду, які працюють для радіо-передачі «Українські обрії», котра транслюється на хвилях Радіо Нового Саду. Вони записали-знімили розмову зі мною, з Миколою та Надією Ляхович.

     21 вересня 1997 року в радіо-передачі «Українські обрії» транслювали записану розмову зі мною, Миколою та Надією.

     Після літньої перерви аматори «Коломийки» знову зібралися в Будинку молоді. Ми дістали нового члена, тобто після студювання в Україні, вернувся Стефан Сем’янів. Він в Києві студював хореографію і став фаховим хореографом. З його приходом ми дістали зміцнення на мистецькому полі, а також і доброго акордионіста. Але, крім позитивніх, зявилися і негативні реакції на його включення. Він преніс багато нового, а багато і вимагав від танцюристів, котре не змогли всі зараз сприйняти. Заль в Будинку молодіц ремонтувався, а ми були примушені шукати нове преміщення. Швидко ми отримали простори в початковій школі «Йован Попович» в Сремській Митровиці, де залишилися до березня 1997 року.

      5 листопада 1997 року, у Новому Саді засідала призідія Товариства, на якій говорилося про організацію виставки вишивок з України, з міста Бучач. Виставка має відбутися в Музеї Воєводини, а на відкриття запрошено «Коломийку» виконати коротку програму. Тут ще говорилося про урочисте святкування в Кулі, де «Коломийка» також мала брати уяасть.

     16 листопада 1997 року, в Кулі відбулося урочисте відзначення 100 річниці від засновання першої української греко-котолицької парафії в Прняворі та 90 річниці від засновання Товариства «Просвіта» в Прняворі та празник кулянської греко-католицької парафії св. Йософата. Урочиста академія відбулася в залі Општини Кули, на якій брали участь співаки з Кули, Вербасу та сс. Служебниці і на кінці «Коломийка» дала свою програму: пісню «Від синього Дону до сивих Карпат» виконала чоловіча вокальна група, а пісні «Розпрягайте хлопці коні», «Ой, у лузі червона калина» та «Била мене мати» група співаків джерельних пісень. Танець «Українська сюіта» виконав танцювальний ансамбль. Виступ «Коломийки» був дуже успішний викликав значні похвали.

     12 грудня 1997 року, в Музеї Воєводини, в Новому Саді відбулося відкреття виставки вишивок Тернопільського району. Орнаменти виставки принесли та виложили жіноча організація ім. «Союз українок» з м. Бучач, з України. Виставку названо «Україно, нене моя». В програмі відкреття виставки співали жінки з «Союзу українок» та група молодших співаків «Коломийки», а саме: Ляхович Еміл, Микола, Таня та Петро і Сем’янів Стефан та Ярослав і Причепа Микола, а відспівали пісні: «Рідна мати моя» та «Від синього Дону до сивих Карпат».

     14 грудня 1997 року, в Новому Саді українці з Кули, Вербасу, Інджії та Сремської Митровиці відвідали виставку, а того самого вечора організовано концерт  в залі «Петефі Шандора». Тут «Коломийка» мала значну роль своєю сорокхвилиною програмою. Група старших співаків «Коломийки» відспівали пісні: «Цвіточки – рум’яночки», «Там на горі крута вежа», «Викопав я криниченьку», «Чорні очка», «Била мене мати» та «Ой, у лузі червона калина». Танцювальний ансамбль виконав хореографії: «Повзунець», «Метелиця», «Дев’ятка» та «Українська сюіта».

     Після того концерту зробили зимову перерву з причини надходящих свят. Знова зібралися на початку лютого 1998 року і зараз приступили підготовці одної старої хореографії «Гуцулка», котру раніше поставила Надія Ляхович. В тій гореографії танцюристи мають бути вбрані в гуцульські костюми, а підготовка йшла для Општинського огляду, який мав відбутися в театрі «Добріца Мілутінович в Сремській Митровиці. На підготовці хореографії з танцюристами працює Микола Ляхович. На тому самому огляді має виступити і група старших співаків з піснями: «Реве та стогне Дніпр широкий» та «Била мене мати». З групою співаків працює разом зі мною і Стефан Сем’янів. С початку співаки відбивали учитися пісню «Реве та стогне...», але з часом згодилися і тепер побачимо як то буде на концерті. Тому, що немаємо достатньо капилюхів для гуцульських костюмів, я написав листа п.Борису Небесному, щоб поміг нам придбати їх. Він пообіцяв, що допоможе, але до сьогодні нема відповіді від нього. Здається, що будемо примушені позичити від сербського ансамблю «Бранко Радічевич».

      27 березня 1998 року я відвідав директора «Сірміумарта» Драгана Дьордєвича. Існує страх, що завтра не виступимо бо сцена в театрі замала, щоб танцюристи виступили з хореографією «Гуцулка». Драган обіцяв позичити капилюхи, а принесуть їх перед самим концертом. Ми сьогодні мали репетиції. Співаків було досить, але їх злапав якейсь страх, але думаю, що це їх попустить перед виступом.

     28 березня 1998 року «Коломийка» виступила на Општинському огляді фольклорних ансамблів Сремської Митровиці та околних сіл. Група співаків виступила у складі: Марися Се’мянів, Любка Гемон, Анна Шевчук, Нада Дерень, Марися Ільчешин, Марися Балацка, Нада Причепа, Галька Кравець, Петро Ляхович, Володимир Дерень, Петро Мельник, Славко Рибачек, Йосип Кравець, Василь Сем’янів та Ярослав Причепа. Співаків супроводжував на акордеоні Стефан Сем’янів. Я особисто не можу бути вдоволеним як співаки відспівали, а окримо як опходилися перед виступом. Деякі просто загубляться і треба бігати за ними як за дітьми, а оцінки журі негативні. Танцюристи добре відробили своє, а у супроводі грав тільки Стефан Сем’янів, і на тім треба поробити, щоб у оркестрі було хоч чотири члени. Тут виступили танцюристи: Еміл Ляхович, Ярослав Сем’янів, Микола Причепа, Ярослав Налесник, Петро Магеровський, Петро Шевчук, Мая Балацька, Таня Сенюк, Ядранка Пешич, Любка Прікел, Аранка Сем’янів та Віолета Ляхович. Треба вложити ще більше зусель, щоб чим краще приготовитися для Районого огляду, який відбудеться 10 травня 1998 року.

     7 квітня 1998 року я вислав листа до Бориса Небесного і знова поминався за помічю, а також написав йому, що цього року обов’язково мусимо зорганізувати Літню школу українознанства для наших дітей, бо без того не зможемо багато зробити для порушення діяльності і інших українських ансамблів, а в тому і обдержати «Коломийку».

     16 квітня 1998 року знову посилаю листи на всі боки, шукаючи помочі для «Коломийки», а також стрінувся з Начальником відділу громадських діяльностей Петром Ковачивич і просив його помогти купити капилюхи для ансамблю. Він сказав шукати профактуру від фабрики капилюхів.

     21 квітня 1998 року знова стрічаюся з директором «Сірміумарта» Драганом Дьордєвич, і від нього дістав гаранції, що капилюхи будуть заплачені. Я питав його, чи не мають якийсь контрабас, і за дивне чудо, він сказав, що мають, і що можемо його дістати на послугу.

     28 квітня 1998 року, у Новому Саді  відбувся «Сербсько-український вечір». Культурний вечір відбувся в хотелі «Новий Сад», в ресторані «Горлиця», в якому приготовляються та подаються українські страви. Головними організаторами того спілкування є Серпсько-українське товариство з Нового Саду і Товариство української мови, літератури та культури Воєводини. Знову зібралося багато українців з Кули, Верьасу, Новог Саду, Інджії та Сремської Митровиці. В програмі брали участь і співаки «Коломийки» з піснями: «Била мене мати» та «Лівадіца, около ясенє», а молодші співаки відспівали пісню «Повіяв вітер степовий». Участь брав і Петро Закамарок і його син Олександр, відспівавши кілька українських пісень. Ще брали участь і Група співаків з Кули. Після культурної програми для розваги присутніх грала оркестра з Кули ім. «Галичани».

     Того самого вечора я стрінувся майже з усіма значнішими українцями з Воєводини: Евген Кулеба, Іван Терлюк, Борис Небесний, Петро Ардан, Василь Дацишин. Тут були ще міністер Павел Домоні, м-р Средоє Лалич, Слободан Лазич. Зі мною привітався аташе з українського Посольства Маркіян Лубківський і сказав, що отримав мого листа і додав, що нас два поговоримо, але пізніше не було нагоди і так це скінчилося.

     8 травня 1998 року у Сремській Митровиці відбулося засідання Призідії «Товариства української мови, літератури та культури Воєводини». На засіданні були присутні Евген Кулеба, Борис Небесний, Іван Терлюк, о.Стефан Пітка, Петро Ардан, Петро Ляхович та Стефан Сем’янів. Засіданні Призідії гостював  і Аташе культури з Посольства Маркіян Лубківський. Між нами двома йшла розмова про костюми. Він сказав, що замовив костюми з України тільки потрібно, щоб я написав розміри чоботів. Я це і зробив.

     19 травня 1998 року. Наблизується районий огляд фольклору. Репетиції відбуваються в порядку. Мені вчора прийшло на думку, що могли б шукати, щоб українці Сремської Митровиці дістали свою радіо-передачу хоч пів години тижниво. Про це сьогодні розмовляв з о.Стефаном Пітка і він також згоджується зі мною. З тої причини я сьогодні шукав начальника Петра Ковачивича, але його не знайшов.

     23 травня 1998 року. Вчора відбувся районий огляд фольклору. «Коломийка» виступила досить успішно. Танцюристи виступили з хореографіями «Гуцулка» та «Повзунець», а співаки відспівали пісні «Повіяв вітер степовий» та «Червона калина». Танцюристи: Еміл, Микола, Олександра та Віолета Ляхович, Петро Магеровський, Петро Шевчук, Іван Кривошия, Ярослав Сем’янів, Ярослав Налесник, Микола Причепа, Аранка Семянів, Любка Прікел, Ясна Папішта, Ядранка Пешич, Таня Сенюк та Мая Балацька. Співаки: Марися Сем’янів, Нада Причепа, Нада Дерень, Марися Ільчишин, Любка Гемон, Марися Балацька, Галька Кравець, Петро Ляхович, Ярослав Причепа, Йозо Кравець, Ярослав Ребачок та Владо Дерень. Оркестра: Ярослав Сем’янів, Дарко Ляхович, Давід Ромек та Петро Ляхович. Ще не знаємо чи перейшли на Крайовий огляд фольклору.

     17 червня 1998 року. «Коломийка» не перейшла на Крайовий огляд фольклору, бо це уже вищий рівень. Від тоді по сьогодні не отрималі ані одну репетицію. Чекаємо запрошення на «Червону рожу», але воно не приходить, може бути що і не прийде.

     Вчора на Фрушкій горі, в хотелі Електровойводини відбулося засідання Призідії «Товариства української мови, літератури та культури Воєводини», на якому були пристутні: Посол України Вадим Примаченко, аташе Маркіян Лубківський, міністр Павел Домоні, голова Сербсько-українського Товариства м-р Средоє Лалич та перекладач м-р Лука Гайдукович. З членів Товариства були: Евген Кулеба, Борис Небесний, Іван Терлюк, о.Стефан Пітка, Петро Ардан, Петро Ляхович, Стефан та Олена Семянів, Віктор Зубко, Любомир Пекні, Петро Закамарок та Василь Дацишин.

     Перша точка деного порядку була про Літню школу україністики, яка відбудеться в тому самому хотелі від 18 липня по 18 серпня 1998 року. Ми також попрощались з Послом Примаченком, бо він відходить з тої посади, а на його місце приходить хтось інший.

     Це усе відбувалося у прикрасному приміщенні із святочним обідом. Я тут перший раз стрінувся з перекладачем м-р Лукою Хайдуковичем. Він прочитав кілька своїх перекладів, які мені дуже подобалися.

Перша Літня школа україністики ″Просвіта″

«Українське слово» 1999 року – Шкільна рада

Можливості та потреби

     В Автономному Краю Воєводина, у риспублиці Сербія, в Югославії живе коло 8 тисяч українців розпорошених на великому просторі. Більш скучено українці живуть у Кулі, Вербасі, Сремській Митровиці, Інджії та Новому Саді та їх околицях. Після багаторічного застою в плані розвитку та плеканні національної самобутності, в 1988 року виникли можливості українцям, на організований спосіб більше подбати про своє відродження. Вже у 1989 році засновано Товариство української мови, літератури і культури Воєводини та його філії по всіх осередках з більшим числом українського населення.

     Основні завдання Товариства було витворити усі передумови для розвитку та плекання національної самобутності у галузях освіти, інформування, видавництва, культурного організування та діяльності.

     Беручи до уваги, що мова є основою національної самобутності, та що виростаюче четверте та пяте покоління переселиних українців на цих просторах майже вже не знає рідної мови, а з цим втрачаються всі інші елементи національної самобутності. Товариство у своїх завданнях, окрему увагу приділило вивчанні дітьми та молоді рідної мови.

     Завдяки намаганю Товариства, а за підтримкою Міністерства освіти Республіки Сербії та локальних і шкільних органів, у 1995 році в основних школах у Кулі, а з 1997 року у Вербасі та Змаєві, на факультативних засадах запроваджено вивчання української мови з елементами національної культури.

     Тому, що цим заходом не охоплено усіх дітей та українську молодь ані в Кулі, Вербасі та Змаєві, а в Сремській Митровиці, Інджії та Новому Саді, покищо, не запроваджено будьяку форму вивчання рідної мови, Товариством запропоновано, а Виконавчою Радою Воєводини схвалено, організувати Літню школу україністики для дітей та молоді воєводянських українців.

Від ідеї до реалізації

     Для підготовки діяльності цієї школи, Товариством формована Шкільна Рада першої школи україністики «Просвіта». До складу Шкільної Ради увійшло 14 чоловік: о.Стефан Пітка, Борис Небесний, Іван Терлюк, Євген Кулеба, Стефан Сем’янів, Олена Деба Семянів, Віктор Зубко, Ірина Зубко, Любомир П’єкний, Петро Ардан, Василь Дацишин, Стефка Тамінджія, Петро Закамарок та Петро Ляхович. Головою Шкільної Ради обрано о.Стефана Пітку, виховатилями та фаховими керівниками обрано Степана Семяніва та Олену Диба-Семянів, скарбником Стефку Тамінджія, а за директора школи Євгена Кулебу. Фаховим викладачем української мови і літератури, за посереднецтвом Посольства України в СР Югославії, запрошено Ірину Пивовар – педагога та філолога з Львова.

     Шкільна Рада Літньої школи україністики «Просвіта» схвалила Програму вивчання української мови з елементами національної культури, автора Івана Терлюка та додаткову програму, яка складалася з української історії, релігії, етнографії, мистецтва, українсько-сербських взаємин, тощо.

     Шкільна Рада схвалила:

-          І Літня школа україністики «Просвіта» відбудеться з 16 липня до 16 серпня 1998 року у приміщені будинку відпочинку «Електровоєводини» на Ірішкім венцу, на Фрушкій горі біля Нового Саду.

-          Школа буде працювати у двох змінах по 15 днів, буде набирати разом 50 учнів, по 25 учнів для кожної зміни.

-          Набір дітей та молоді організується Товариством української мови, літератури і культури Воєводини тобто його філіями та активістами на місцях.

-          Крім порядного вивчення української мови з елементами національної культури, учні школи, за допомогою своїх вихователів та викладачів будуть готувати культурну програму, з якою виступлять на перезміні та на закритті школи, перед батьками та гостями і таким способом буде презентована частина осягнення під час 15-денного навчання.

-          Для ознайомлення з живописним регіоном Фрушкої гори, його історичним та культурним значенням, учням будуть організовані екскурсії до фрушкогорських монастирів, до Сремських Карловців, Петроварадинської твердині, Нового Саду та до курортного спортивно-рекреативного центру у Врдніку.

-          По закінченні кожної зміни, учням буде вручено свідоцтво, як символична відзнака про участь та прослухання уроків української мови з елементами національної культури.

-          Схвалена потреба ведення «Хронології» та видання «Бюлетню» І Літньої школи української мови «Просвіта».                                   Шкільна Рада

     22 червня 1998 року. Кілька днів тому я отримав листа з Вербасу від Сабо Звонка, голови КПТ «Катпати». Він пропонував мені організувати концерт в Сремській Митровиці, на якому взяли б участь вони з Вербасу, КПТ «Тарас Шевченко» з Баня Луки та ФА «Коломийка» з Сремської Митровиці. Я з тої причини уже почав бігати від начальника Петра Ковачивича до директора «Сірміумарту» Драгана Джорджевича. Даю усі свої сили, щоб чим краще організувати цей концерт.

     10 серпня 1998 року. Я справді набігався від того дня, коли вирішив організувати той концерт. Начальник громадських активностей Петро Ковачевич поміг мені дістати театр, також поміг мені дістати заль будинку «Клуб войске Югославіє». З домовленістю з людьми у театрі, ми надрукували білети та плакати, на якому писало: « В організації «Сірміумарту» з Сремської Митровиці та ФА «Коломийка» відбудеться «Вечір українського фольклору». Учасники будуть: КПТ «Карпати» з Вербасу, КПТ «Тарас Шевченко» з Баня Луки та ФА «Коломийка». Я потім пішов до редакції міської газети «Сремске новіне» дати інформацію про той концерт, що вони в короткому і написали. Потім запросив Драгана Джорджевича дати вістку у міський радіо «Радіо М», що він і зробив, так що вістка йшла по радіо аж до самого концерту. Тих плакатів надрукував около 10 примірників і поліпив по цілому місті, бо мені було важне, щоб цей концерт був успішний, а також і спільна забава, яка мала відбутись того вечора.

     Було великих прблемів зібрати тацюристів «Коломийки», щоб і вони щось відтанцювали, і коли я подумав, що це буде неможливо, вони зібралися 5 годин перед конертом і зробили репетицію. Так і виступили, але було не погано.

      Багато є писати про те, як я шукав спонсорів для того вечора, щоб придбати с чим почастувати гостей, яки було около 100 осіб. А самого вечора у залі «Войске Югославії», коли усе було потрібно приготовити та сервувати для гостей, добре помогли: Ганя Шевчук, Мальвіна Шевчук, Славко Корпак, Еміл Ляхович, Микола Причепа та інші...

     Коли усе було придумане та приготовлене до усіх деталів, то успіх був неменучий. Про цю подію напишу, коли почую реакції з інших джерел.

     10 жовтня 1998 року. Як «Українські обрії» коментували  ці події: «Обширною сьогодні буде рубрика «З наших поселень і нашого життя», я якій дізнаєтеся, як пройшли відвідини Вербасу, Сремської Митровиці та Руського Керестуру КМТ «Тарас Шевченко» з Баня Луки... В минулому тижні відбулося декілька подій з культурного життя Вербасу, Руського Керестура та Сремської Митровиці. Від 3 по 5 липня в Вербасі загостили аматори КМТ «Тарас Шевченко» з Баня Луки, а приймало їх КПТ «Карпати» з Вербасу. Після двох минулорічних зустрічей в Вербасі та Баня Луці це є третя зустріч цех двох колективів в обміні культурних досягнень, які стали традиційним. У Вербасі у переповниному залі кінотеатру «Югославія» обедва самодіяльних колектива виступили з концертною програмою з українських пісень та танців. Бурхливими оплисками нагороджували глядачі виступи карпатян та аматорів з Баня Луки, програмою яких були українські та сербські пісні з їхнього середовища. Після Концерту в приміщенні КПТ «Карпати» господарі приготували розважальну зустріч де члени обох товарист спілкувалис, співали, танцювали, закріплюючи давнє знайомство... А в неділю, 5 липня «Карпати» з Вербасу та «Тарас Шевченко» з Баня Луки були гостями фольклорного ансамблю «Коломийка» з Сремської Митровиці. Концерт трйох товариств відбувся в переповниному залі міського театру, а після концерту в приміщенні «Клуб войске Югославіє» був організований розважальний вечір. Гості з Баня Луки повезли до дому приємні враження, про що з вами поділиться член презідії КМТ «Т.Ш.» з Баня Луки Стефан Гаврелюк. –Що сказати? Можна навіть чути, що весело, співається, танцюється, а наші хазяїни, наші домашні буле дуже задобрі нам, значить, прийняли та дали все то що потрібно, від харчування, спання, а насамперед з щирої душі, щоб ми відчувалися як в дома і просто обдарували нас і оплисками і файними словами, так, що думаю, що усі а і я також самий немаю що краще сказати, тільки щиру подяку і бажання, щоб це не перевати, щоб продовжити і на дальше, зустрічалися було в Баналівці, було в Митровиці, було в Вербасі, на кінці було де, тільки щоб товаришувати і намагатися, щоб отримати українську культуру, пісню, мову на цех просторах.»

        

Зустріч трьох товариств

«Українське слово» 1999 р.– Петро Ляхович

     За ініціятивою Товариства української мови, літератури і культури Воєводини, філії у Сремській Митровиці, а за підтримкою Відділу громадських справ опщини та управи Центру культури «Сірміюмарт» 5 липня у Сремській Митровиці організований вечір української культури. На цю урочистість прибули українці з Банялуки – Боснія, аматори Культурно-мистецького товариства ім. Тараса Шевченка, потім аматори Культурно-освітнього товариства «Карпати» з Вербасу та домашні, члени ансамблю «Коломийка». Концерт трьох ансамблів відбувся у міському театрі ім. Добріца Мілутінович. Відкриваючи урочистість, Петро Ляхович, голова ансамблю «Коломийка» привітав гостей та багаточислену публику, побажав успішного дружнього вечора та висловив приємне задоволення від зустрічі з шанувальниками української культури та традицій трьох середовищ.

     На сцену першими виступили домашні, аматори ансамблю «Коломийка» з піснями «Повіяв вітер стиповий», «Червона калино, чого в лузі стоїш?» та танцем «Гуцулка». Коротка програма домашніх була лише знаком, що цей ансамбль діє, загріти долоні глядачів та підготовити їх до виступу гостей, які в перше на сцені Сремської Митровиці.

     За господарями на сцену виступили гості з Вербасу, які у 35-хвилиній програмі виконали в’язанку української музики, пісень та танців – мабуть найкращі точки з свого репертоару, що глядачі тепло привітали та оплесками нагородили.

     У третій частині урочистого концерту виступили аматори КМТ ім. Тараса Шевченка з Банялуки. Добірлива, 35-хвилина програма українських пісень та танців підняла публику на ноги. Тимбільше, приємно було глянути  на хлопців та дівчат, які останіми роками проживали у умовах воєних дій у оточені, а все ж таки плекали та зберегли свої культурні традиції. Поруч з труднощами, які провадили їх життя і роботу, виконана ними програма була на відповідному рівні.

     Закриваючи концертну програму Вечора української культури, Петро Ляхович подякував учасникам на участі, а глядачам та спонсорам на допомохі в організації вечара.

     По закінчені концертної програми  гості та домашні загостили до клубу Війска Югославії на дружній зустрічі. Була це нагода поспілкуватися, обмінятися ідеями та досвідом роботи у культурі та кожноденого життя українців трьох віддалених поселень. Такі вечорі, за добрим нашим звичаєм, не можуть обійтися без розваг, пісень, танців та скляночки доброго напою, закуски з домашньої кухні, Для музичної розваги постаралися члени оркестра ансамблю «Коломийка». Гостей та домашніх розважали Степан та Ярослав Сем’янові й Давид Ромек.

     Була це нагода поспілкуватися із знайомими та завести нові знайомства, окремо серед молоді: домовитися про можливі майбутні контакти та співпрацю.

     Було важко розлучатися після такого вечора, яких для усіх залишитися довго у пам’яті. Домашні – члени ансамблю «Коломийка» із Сремської Митровиці запросили гостей знову зустрітися в 1999 році, коли цей ансамбль відзначуватиме 20-річнецю від свого засновання.                                           

Ювілей отця Степана Пітки

«Українське слово» 1999 р.– Іван Терлюк

Урочистість у грекокатолицькій парафії в Сремській Митровиці

     11 жовтня 1998 року наші парафіяни в Сремській Митровиці влаштували урочистість свойому довголітньому парохові, о.Степанові, який вже 25 років на цій парафії.  На урочистість були запрошені і числені гості з інших наших місцевостей та конфесій.

        Святкування почалося Молебнем до Присвятої Діви Марії, а кінчалося спільною вечерою, на якій від імені парафіан пан Петро Ляхович висловив вдячність о.Степанові за невтомну працю, котрий, розділяючи навіть і повсякдені клопоти своїх парафіян, завжди на допомозі кожному. Від імені парафіян він вручив о.Степанові різьблений портрет ювіляра, пані Любка нові ризи, пан Средоє Лалич, голова Сербсько-українського товариства з Нового Саду мініатюрну картину київських Золотих воріт.

     Окремо зворушливо говорила мати о.Пітки, пані Софія, яка пригадала про його нелегку життєву дорогу, будування парафіяльної церкви вІнджії, клопотання батьками і рідними, як і всіма, які до нього зверталися.

     Пан Борис Небесний, як свойому ровеснику, погратулював о.Степанові ювілей, пригадуючи нелегкі шкільні роки в часі післявоєних нестач.

     Пан Іван Терлюк, вітаючи ювіляра від імені Товариства української мови, літератури і культури Воєводини, визначив його невтомність у праці як на духовній, так і на національній ниві, чим можуть тішитися наші люди в цій парафії.

     Під час цієї урочистої зустрічі діти заспівали кілька духовних пісень, які для цієї нагоди приготував Петро Ляхович. Заспівали йому і члени хору, вручаючи квіти парохові та його мамі. На урочистості був присутній і о.Адам Гнатюк, парох з Інджії.

     Висловлюючи щиру подяку всім присутнім, о.Степан пообіцяв, що й далі буде продовжувати своє служіння Богові і людям, скільки вистачить сили та здоров’я, а окремо подякував мамі, чка завжди з ним поділяла усі його радощі та прикрощі.

     На закінченні усі ювіляри вітали співом «Многая літа».      Іван Терлюк

25 років служби о. Стефана Пітки

«Християнський календар – Дзвони» 1999 р. - Петро Ляхович

     Парафіяни церкви Вознесіння Господнього у Сремській Митровиці відзначили 25 років від часу коли їхнім парохом став о.Стефан Пітка. В день коли відзначувано цей ювілей відбулася ще одна духовна урочистість: на недільній великій Службі Божій вперше приступило до Святого Причастія восьмеро дітей.

     Саме святкування почалося молебним у парафіяльній церкві, після якого парафіяни й гості зібралися на вечері. Всі разом відспівали молитву «Отче наш»,  а потім ювілянта вітав Петро Ляхович. Він зокрема згадав діяльність о.Пітки на збереженні  та підношенні духовної та національної свідомості парафіян й між іншим сказав: «Можемо бути щасливі, що за духовного пастиря маємо о.Стефана. Від нього завжди можемо почути слово поради, коли не знаємо, що і як робити, слово втіхи, коли нам важко, вияв радості, коли ми радісні». Відколи о.Пітка завідую парафією, церкву відмальовано, придбано крісла, рефлектори, відновлено іконостас, поставлений новий дзвін, відновлено дах. За допомогою о.Пітки розпочав діяльність фольклорний ансамбль «Коломийка», йогозмаганням утворено й церковний хор ітд...

     Після цього молодша група співаків відспівала пісні «Радуйся Серце Бога живого» та «Маріє Діво благословена», а тоді до присутніх звернулася мати ювілянта, пані Софія Пітки. Її розповідь усі прийняли з оплесками, декому з очей покотилися сльози, Далі співали Петро, Олексанлр та Ясна Закамарок  з Інджії, а також і церковних хор. Про священу та суспільну працю говорили п.Борис Небесний та Іван Терлюк.

     Ювілянт звернувся із словами щирої подяки до усіх зібраних й зокрема їх покликав, щоби молилися за духовні поклекання.

     Дай Боже нашому пароху о.Стефану Піткі дожити ще багато ювілеїв!

                                                                                       

Радість дітям – потіха батькам

«Українське слово» ч.6.1999 р. –Петро Ляхович

     Як і до тепер, так і цього року Святий Миколай відвідав Сремську Митровицю. З кожним роком ця подія проходить з великим захопленням, як у дітей так і в їх батьків. Готуючись до свята, отець Стефан Пітка, за допомогою батьків, записав 65 дітей, «щоб Святий Миколай знав кілько подарків принести». Щоб на кожний випадок деяку дитину не обминути, приготовано ще більше подарунків.

     Щоб Святий Миколай зустрів дітей у чимкращому оточені, постарався Петро Ляхович. Знайшовши принагідний п’єси-сценки у книжечці «Молода Просвіта – Тернопільщини», він згуртував дітей та старших активистів ансамблю «Коломийка», поділив ролі а вони приготовали сценку. Для цієї постановки було потрібно десять янголять, св.Михайло, св.Миколай та Антипко.

     Ролі янголять зіграли: Олександра Сем’янів, Ева Сем’янів, Олександра Ляшкевич, Мір’яна Шкільна, Тетяна Ляшкевич, Микола Мороз, Володимир Сем’янів, Марина Канюга, Данієл Ляхович та Аніта Ляхович. Ролю св. Михайла грав Петро Ляхович, св. Миколая – Фетько Канюга та Антипка – Мілько Ляхович. Гурток приготовляв сценку в парафіяльнім домі а по домах приготовлялися строї для сценки. Янголятам вироблені крила і віночки на голову.

     До часу відвідин св.Миколая все було приготовлено. Янголята свої ролі прекрасно вивчили. Св.Михайло, з митрою на голові, з білим ореолом, запропонував  янголятам приготовити різні  ласощі для діточок. Тут з’явився Антипко – дуже страшний: з великими рогами, козячими вухами, ослячим хвостом, а по цілому тілі оброслий ведмежою шкірою. В першу чергу всі його злякалися, але все ж таки св.Михайло прогнав його з неба і не позволив брати малих діточок до пекла.

     Звільнившися такого великого лиха настала радісна хвилина – з’явився св.Миколай. Гарний, високий, з білою бородою, у супроводі двох гарних янголят. Інші янголята і діти, які нетерплячи чекали біля неба вітали св.Миколая з піснею: «А хто, хто Миколая любить». Святий Миколай знав імена кожній дитині і запрошував їх до себе, щоб їх обдарити. Янголята подавали до його рук подарунки а він роздавав усім дітям, які його чекали і вітали. Всі були щасливі і раділи, а під кінець разом з янголятами заспівали: «Боже, Великий, Єдиний».

     Ще раз плоказалося, що у нас чимало дітей обдариних та охочих до праці у збереженні наших традицій. Незабаром після цієї урочистості, ці ж самі діти приготовляли Різдвяний рецитал та концерт Різдвяних колядок у церкві Вознесіння Христового у Сремській Митровиці.                                         

Третя Літня школа україністики ″Просвіта″ в Бачкому Петровці

«Українське слово» ч. 8.-2000 р.

Результати понад очікувань

     Третя літня школа україністики «Просвіта», яка відбулася у Бачкому Петровці з 2 по 16 липня цього року успішно закінчилась. Цю новостворену систему засвоювання знань та набувань робочого зацікавлення, за допомогою викладачів і виховатилів, з правом та гордістю можна назвати школою. Це передусім тому, що праця в цій своєрідній показовій школі проходила за Планом і програмою, засвоєною Шкільною радою, а презентована відповідним органам АК Воєводини, Р. Сербії та України.

     Для цього заходу Шкільна рада  з повною увагою добирала керівництво і викладачів з Югославії і України. В Школі навчалось 55 учнів з Сремської Митровиці, Кули, Вербасу, Інджії, Нового Саду, Лачарку, Бачкої Паланки та інших місцевостей. Все це проходило під патронатом та опікою Виконради Автономного краю Воєводини.

     Перша Школа україністики з цими характеристиками відбулася з 15 липня по 15 серпня 1998 року для 50 учнів на Іріжському венці, на Фрушкій горі, у Будинку відпочинку «Електровойводини».

     Минулого року, з причин агресії НАТО й руйнування нашої країни, в котрій, між іншим, вщент зруйновано і будинок «Електровойводини», в якому відбулась Перша школа, такий вид навчання у нас не було можливо організувати. Можливість організації Другої школи в Україні Виконрада повністю схвалила і підтримала. На цей раз 96 учнів навчалось у Лікувально-оздоровчому центрі «Долина» в Івано-Франківській області в Україні.

Приїзд, знайомство, розміщення

     Цьогорічна навчальна зустріч почалася в суботу 2 липня в приємному, всюди зеленому містечку Бачкі Петровац, де почали з’їжджатися діти в супроводі батьків.Перед гарним будинком інтернату міської гімназії ім. Яна Колара їх привітали голова Шкільної ради о.Стефан Пітка, директор Школи пан Петро Ляхович, секретар скупщини общини Мілина Лабат, керівник інтернату Ондрей Корош. Від імені Товариства української мови, літератури і культури Воєводини, дітей, батьків і гостей зустрічали голова Іван Терлюк, члени президії Борис Небесний, Петро Ардан, секретар Штефка Тамінджія, а директор Школи Петро Ляхович представив усім викладачів: Христину Герцик та Лесю Ткач з України, Марію Ліщишин з Кули та виховатиля Миколу Ляхович з Сремської Митровиці.

     Перед будинок почали прибувати й гості, в першу чергу голова Виконради Воєводини пан Дамян Раденкович, секретар з питань національних меншин мр Павел Домоні, Посол України в СР Югославії др Володимир Фуркало та аташе з питань культури пан Роман Мельниченко. Тут і голова Сербсько-українського Товариства мр Средоє Лалич та інші гості. Після короткої дружньої зустрічі всі пішли до міського Будинку культури, в якому відбулося урочисте відкриття Третьої літньої школи україністики «Просвіта».

     Урочистість почалася вітальною промовою голови Шкільної ради о.Стефан Пітка, який привітав усіх учнів і батьків, вчителів і працівників інтернату та Будинку культури, а окримо голову Виконради Воєводини пана Дамяна Раденковича, Посла України пана др Володимира Фуркала, представників общини Бачкий Петровац, та інших гостей, підкреслюючи значення цієї форми навчання для української громади Воєводини, а окремо для дітей. Після цього надано слово пану Дамяну Раденковичу, який у своїй промові визначив значення цієї Літньої школи, як прикладу принциповості воєводинських властей щодо рівноправності всіх народів і національних меншин у цій багатонаціональній мультиконфесійній частині Республіки Сербії.

     Надзвичайний і Уповноваженний  Посол України в СР Югославії пан Володимир Фуркало у своїй промові звернув окрему увагу на постійність зв’язків України з усіма діаспорами, а їм Посольство буде надавати допомогу в межах своїх можливостей.

     До присутніх звернувся і секретар з питань господарства общини Б. Петровац пан Павел Лом’янський, який коротко розповів про общину, її національний склад, національні і культурні традиції, а окримо про виробництво, а промову закінчив словами: почувайтися як вдома.

     Урочисте відкриття завершено концертом, виступило КМТ ім.Івана Сенюка з Кули. На сцені змінювалися учні, які зачитали вивчені вірші, а приготувала їх вчителька Марія Ліщишин, старша і молодша групи виконали кілька танців, а хор у супроводі оркестру пісень, яким керував і диригував Володимир Твердовський, декілька народних пісень.

     По закінченні концерту для присутних влаштовано коктейл у будинку інтернату, де діти, батьки та гості мали нагоду познайомитись і переконатись у вигідності умов проведення навчання та контактування з дітьми. Цей перший день кінчався у гарному настрої всіх присутніх.

Навчання, розвага, відвідини...

     Вже наступного, тобто першого робочого дня школи було і приємностей і неприємностей. Приємно було дітям, які були вже на попередних зустрічах, а неприємно для тих, які відвикли вставати о сьомій годині ранку. Бо тут усе мусить проходити за передбаченим планом і програмою і не можна спізнюватися на ранкову руханку, сніданок або уроки. Але за короткий час усі привикли до робочого режиму, в чому допомогли як цікаві уроки, тому спричинили викладачі та виховатилі, також і нові знайомства.

     В дообідньому часі проходили уроки рідної мови історії, музики, а після обіду учні ознайомлювалися з народними звичаями, обрядами, духовністю. Так уже від самого початку викладачка мр Христина Герцик зацікавила дітей дітей приготуванням традиційного українського обряду «Івана Купала», та для цього плели вінки зі свіжих квітів, робили прикраси, розподіляли ролі, вчили обрядові пісні. Для хлопців більш цікавий був футбол або щось інше, але все в межах домовленого і можливого. Любитилі шахматної ігри вели «люті бої» поки їх не заставляли зробити перерву через вечерю або тому, що час спати.

      Вислухано і кілька лекцій, як наприклад про засоби інформування, або своєрідності діаспори, про що їм розказували Василь Дацишин та Мирослав Хочак. Відомий наш художник Віктор Зубко, разом із викладачкою Христиною показали звичай розмальовування писанок та малювання, майже щодня вчили нові й нові пісні, жартівливі діалоги і вірші, бо все це буде презентовано на урочистому закритті цієї цікавої і своєрідної школи. І так усі, які проявляли здібності до чогось іншого, мали змогу це і показати. Адже популярні пісні, передусім «Червону руту» Володимира Івасюка полюбили всі без винятку. І не лише її.

     Учасники цієї школи мали нагоду відвідати Челарево і бачити, де і як виробляється пиво, оглянути палац  графа Джунджєрського, кілька днів пізніше фабрику «Фіделінка» в Суботиці, бачити Паличке озеро, бачили ферму коней «Зобнатица» неподалік Бачкої Тополі.

     В неділю, 9-го липня учасники Літньої школи мали нагоду бачити п’єсу Степана Васильчинка «На першій гулі» у виконанні аматорів КОТ «Карпати» з Вербасу. Ця весела і дотипна однодійка гарно розважила глядачів. У вечірньому часі того ж самого дня викладачка співу Христина Герцик виконала на фртепіано гарний концерт «музичної поезії», а одну пісню вона виспівала тут, і присвятила її саме цій Літній школі.

               

     Щоб легше витримати літню спеку найбільше допомагало майже щоденне купання в басейні, на якому у вечірню пору влаштовано урочистість «Івана Купала». Спускання виплетених віночків, виблистування свічок та обрядові пісні залишаться як одна з найкращих пам’яток, окремо для дівчат, як і для хлопців, які перескакували розпалене вогнище.

     Передостаннього дня після обіду на сцені Будинку культури проходила репетиція концерту, яким передбачено закриття Школи. Діти старалися, було помилок, але досвічений педагог, пані Христина, зразу поправляла всі неполадки. Був це, до речі передостаній урок перед «іспитом на сцені», а цей, красою своєрідний та дією різноманітний «іспит» водночас складають всі учасники Школи. Останнього дня, 15 липня, була ще одна коротка перевірка і – все готове до урочимтого закриття. Придбано українські строї, на жаль не вистачало для всіх. Але не вся краса в костюмах, а в навченому та показаному. Перед виступом у будинку інтернату тихо, наче нікого нема. А вони всі тут. Серйозно, з помітним переживанням, готуються до виступу, помагають одні одним. Тут і вчителька помагають, хоч і їм треба прибратись.

     На просторі коло інтернату прибувають і перші групи батьків, на автах або автобусах. Прибувають і гості, представники Виконради Воєводини, Посольства України, общини Бачкі Петровац, Товариства української мови, літератури і культури Воєводини, члени Шкільної ради. І як наближається часурочистого закриття Третьої літньої школи всі прямують до Будинку культури. Невдовзі зал заповнений. Сцена закрита, але за завісою чути голоси і стукіт перебігування. В першому ряді, попри гостей, сидять викладачки Христина і Леся, які будуть уважно слідкувати за ходом програми і, у разі потреби, допомагати в її виконанні.

     Коли завіса відкрилась пристутніх привітав голова Шкільної ради о. Стефан Пітка, наявляючи складання незвичайного екзамену, який символично означає звуки «останього дзвінка» цієї своєрідної школи, який означить кінець цієї Третьої літньої школи, а водночас запрошує до наступної зустрічі.

     Після промови голови Шкільної ради о.Стефана Пітки на сцені змінювалися учні цьогорічного навчання, які піснями, сценками, жартівлевими діалогами-анекдотами, читанням фіршів, а окримо піснями, показали частину набутих знань протягом двотижневого навчання. Всім, майже непомітно, але напружено, керувала пані Христина, І коли, на ківнціпрограмивсі на сцені заспівали вже популярну «Червону руту» відходячи в глибину сцени й1 махаючи руками «на прощання», на її лиці заблищала радісна усмішка. На сцену вийшли голова Шкільної ради о.Стефан Пітка та директор Школи пан Петро Ляхович. Він попросив на сцену викладачок з Украхни, мр Христину Герцик та Лесю Ткач і вручив їм подяки, на що пані Христина відповіла, що їй було честь бути між нами, працювати з своєю товаришкою Лесею та іншими у цій незвичайній школі, і що з радістю прийде і на наступну Школу, якщо це буде потрібно і можливо.

     Пан Петро Ляхович подякував усім тим, які вкладали зусилля до успішного проведення цьогорічного літнього навчання й незабутної зустрічі не лише дітей, але і батьків і всіх інших, які її відвідували і допомагали, цікавилися і працювали. До присутних звернувся і пан Павел Домоні, який сказав, що ця школа показалась успішним видом навчання рідної української мови, ознайомлення з красою національних традицій і що лише за це повинні турбуватися Виконрада Воєводини та організатори, таким літніми навчаннями передусім повинні цікавитись батьки і діти.

      На кінці діти прощалися сердечно, а було навіть і сліз, але розлука не була надто сумною, бо всі вони чекають нові зустрічі наступного літа, а можливо і скоріше.

Школа, в якій оселилась казка

Враження викладачки Христини Герцик про Школу

     Часом доля немов жартуючи робить тобі несподівані подарунки. Таким подарунком для мене стала школа україністики в містечку Бачкі Петровац поблизу Нового Саду, куди ми прибули зі Львова з моєю колегою Лесею Ткач на запрошення Товариства української мови, літератури та культури Воєводини.

     Школа ця створена всупереч багатьом несприятливим обставинам, поєднала в собі багато чудових рис. Непросто зібрати дітей з українських сімей, розкиданих по цілій Воєводині, бракувало коштів, книжок, навчального приладдя. Але всі ці продлеми зникли перед головним завданням, яке поставили собі  організатори – українські діти повинні знати свою мову і культуру незважаючи на те, що вже декілька поколін їх предків народились у Югославії.

     Для нас, викладачів школи, така мета видалась спочатку нереальною. Як створити за два тижні в дитячих головах образ далекої незнаної батьківщини, як передати красу і багатство рідної мови, як відтворити оте відчуття України, що росло у душі від самої колиски , як розділити себе порівну на 56 дітей і як зробити добу більшою? Окрім того діти не повинні надто перетомлюватись, їм має бути цікаво і весело. Отож, щоб все встигнути, ми вирішили... скоротити кількість обовязкових занять до мінімуму

-          лише три уроки щодня. Тепер вже можна визнати, що це була просто маленька хитрість. Насправді школа працювала майже цілодобово, але ініціаторами роботи були самі діти.

-          Чи буде сьогодні фольклор (тобто хореографія)?

-          Можна я перепишу текст пісні?

-          Коли нам прийти на репетицію сценки?

-          Перевірти, будь ласка, чи добре я деклямую цей вірш.

-          Навчіть нас робити паперові квіти до віночків.

-          Можна ми наші писанки розвісимо в куточку у вестиболі?

-          О котрій годині буде зайняття хору?

-          Чи Ви поїдете з нами на ескурсію?

     Сотні запитань, які нас дуже тішили, бо означали довіру і натхнення. А коли часом замість танцю захочеться пограти в баскетбол, то це не проблема – трохи скоригуємо плани (спорт – справа серйозна!) Вже в перші дні стало злозуміло, що головним містечком  між мною і дітьми, буде пісня. Адже саме пісня здатна обєднати різних людей в одну громаду і саме в ній знаходимо образ України з її історією, традиціями та ідеалами. Кожна пісня, котру ми вивчали – це був привід до невеликого народознавчого дослідження.

     Безсмертна «Червона рута» - її нестримна енергія чистим  гірським потоком вихлюпувалась у спекотне літо. Вона стала символом вічної юності і любови.

     «Ой на горі жита много» це одна з жниварських пісень, що є частиною давнього обряду, присвяченого збору врожаю. Жито, хліб це символ праці і багатства в Україні. Недаремно кажуть в народі: «Буде хліб, буде й пісня!».

     «Грицю, Грицю, до роботи!» - невеличка жартівлива пісенька перетворилась в мініятюрну театральну виставу із власним сценарієм, героями та реквізітами. Але на заключному концерті кумедний Гриць, забув ложку за кулісами і мусів руками хапати уявні вареники з макітри. Щоправда, коли дівчата в один з вечорів наліпили кілька сотень спрявжніх вареників, ані ложок, ані мисок ніхто не забув. Кожну свіжу порцію хлопці зустрічали такими захопаючими вигуками, ніби їх добрий тиждень голодом морили. Здавалося їхні «хочемо ще!» ніколи не припиняться і бідні дівчатка-господині залишаться голодними.

     «Стоїть гора високая» - в цій пісні неповоротна музика українського краєвиду, що радує серце і тішить душу «неначе спрявжній рай». А ще в ній співуча душа України, її ніжність і глибока мудрість.

     «По діброві вітер віє» - відома мелодія на слова Т. Шевченка. Розповідь про Кобзаря діти слухали з великим хвилюванням. Не всі знали трагічну історію його життя. І мелодія, котру тужливо виспівували флейт і кларінет з акордеоном увібрала в себе весь смуток Шевченкової долі.

     Через пісню вдалося нам зануритись ненадовго у глибини давніх язичницьких вірувань. На час роботи школи припадало свято Івана Купала. І ми спробували відтворити найголовніші елементи цього старовинного обряду. «Коло Мареноньки ходили дівоньки...» - виводили дівочі голоси кружляючи довкола Марени, прикрашиної верби, що символізує богиню кохання. А потім пливли вінки за водою у пошуках дівочої долі, і палала ватра, щоб вогнем своїм очистити всіляку скверну, і стрибали хлопці й дівчата через вогонь, і далеко в карпатських лісах цвіла пвапороть, ворожачи комусь добру долю. І хоча того цвіту ніхто не бачив, але він таки є, і дається в руки лише тим, хто вірить.

     І ми вірили в силу добра і краси, в дитячу щирість, в ідеальну, прекрасну далеку Україну, країну наших власних романтичних мрій. З дорослими ми говорили про політику, проблеми, економічну кризу та інші українські негаразди, дивувалися, що уряд Воєводини спромігся більше зробити для югославських українців, ніж уряд України. А з дітьми ми творили казку про рідну землю, Коли вони виростуть, то може будуть в чомусь розчаровані, але цю казку обов’язково розповідатимуть своїм власним дітям. На цій романтичній хвилі народилася «Пісня про далеку Україну», котрою ми завершили святкову концертну програму.

     У цій незвичайній школі ми були не лише вчителями, а і учнями. У о.Стефана Пітки ми вчилися бути чесними перед собою і Господом. Борис Небесний дав нам неповоротні уроки життєлюбства і відповідальності. Зустрічі в домі нашого земляка – художника і філософа Віктора Зубка – стали справжнім університетом людинознанства.

     Відчували ми увагу і підтримку з боку українського посольства в Югославії. Можливо вперше в житті ми реально зрозуміли, що за нами стоїть наша держава.

     Хотілось би також подякувати за співпрацю нашим колегам – Петрові та Миколі Ляховичам і Марії Ліщишин. Саме на їхні плечі впало найбільше організаційних, побутових і навчальних клопотів.

     В день прощання було багато обіймів і сліз. Але нам не було сумно. Ми знали, що знову приїдемо сюди наступного року. І казка буде продовжуватись.

                                                                                                        Христина Герцик

Празник у Сремській Митровиці

«Українське слово» ч.8.2000 р. - Петро Ляхович

    

     Греко-Католицька церква в Сремській Митровиці несе ім’я Вознесення Господнього. Це означає, що в цей день у парафії митровацьких українців – празник. За добрим старим звичаєм, в день празнику, всі збераються до церкви на Службу Божу. З причин очікування багато гостей, початок Богослуження посунено на 10.30 годину.

     Я старався прийти на час, при прийняв обов’язок на Службі Божій співати антифони, тропарі та інше. Приходячи до храму бачу, що тут уже стоїть службовий авто українського посла в Югославії, доктора Володимира Фуркала. Потім бачив, що з ним прибув і аташе з питянь культури, молодий пан Роман Мельниченко.

     І поки люди приходили, здоровкались і розмовляли  авта з священиками-гостями заїжджали на подвір’я. Бачу і о.Петра Овада з Прнявора, о. Михайла Малацка, пароха з Шіду, о. Михайло Рижак з Беркасова, а також і римокатолицьких священиків, а саме монсиньора Бошка Радєловича, декана сремського з Руми, о. Блажа Змаїча з Ірігу, о. Марка Лоша з Нікінців. Свято не обійшлося й без нового міського римокатолицького пароха, молодого о. Едуарда Шпановича.

     У новій церкві почалось Богослужіння, початок якого наявив голосний звук дзвонів. Приходять ті, які з різних причин трохи спізнились. Священикі одягнені в ризи. Церковний хор , звичайно значно численіший ніж при інших нагодах, готується надати свій внесок у створенні урочистого і гарного святкового настрою. Навіть гості прилучаються хору, бажпючи співати разом з домашніми.

     Перед церквою бачу двох хлопців , гарно прибраних, до того – в українських вишиваних сорочках, які тримають нові корогви, до речі старі, але для цієї нагоди відновлені та збагачені новим декоративним полотном. Отець Стефан Пітка, парох місцевої церкви Вознесення Господнього, пояснює, що це подарунок храму від Здравки Гладик та Любки Прікел. О. Стефан Пітка ці корогви посвятив перед Службою Божою, а хлопці так їх тримали до закінчення Богослужіння.

     Службу Божу служив о. Петро Овад, а співслужували інші отці. Церковний хор гарно співав, а чути спів і інших, та складається враження, що ціла церква заповнена співом, якого чути й далеко поза її стіни. І здається, що цей спів чути й на ширшому просторі міста.

     Посол України, пан В. Фуркало та аташе Р. Мельниченко стоять спереду, по боках. Неподалік стоїть і мер Сремської  Митровиці, магістер Ілія Мілінович. В нашій церкві бачу його перший раз, та це приємна несподіванка. Жаль, що не був до кінця Богослужіння мабуть з причини інших обов’язків попрощався з послом України і пішов.

     Проповідь виголосив о. Петро Овад і я навіть не помітив, коли минуло майже 30 хвилин. У своїй проповіді о. Петро старався переконати нас, що життя без віри і любові до ближнього немає ніякого сенсу. А Ісус Христос зійшов на землю не лиш тому, щоб Його бачили, а передусім та понад усе, щоб нас врятувати від вічного вогню і пропасті

     Під кінець Служби Божої всі вийшли з церкви і услід за священиками здійсниний обхід три рахи. На кожному боці церкви під час обходу читалося Евангелію, а останій раз, перед входом до церкви всі заспівали «Многая літа» на честь нашому кардиналові Кир Мирославу та владиці , а потім усім присутнім. О. Стефан Пітка подякував всім парафіянам та прибувшим гостям за те, що своєю присутністю звеличали цей празник, а також скористав нагоду подякувати Славкові Причепі та Мальвіні Шевчук за їхній подарунок цьому храму. А вони купили нові люстра-панкадила, які на довший час будуть прикрашати нашу церкву.

     Богослужіння закінчено мированням, а потім, на подвір’ї, тривала дружня зустріч і сердечна розмова між домашніми й гостями. Домашні, як звичайно, запросили гостей на празник до себе на гостину. Таким способом продовжується плекання гарної української традиції, коли на празник, коли на празнику люди зустрічаються, навідуються, щоб продовжувати зв’язки, а молодь знайомиться між собою та старається до того, щоб наша громада і надалі залишилась як одна велика сім’я.                                                                                             

Міграція ще триває

З Інджії виселила родина Явних

«Українське слово» ч.8. 2000 р. - Петро Ляхович

     В родині Явних у Інджії цього 28 червня було надзвичайно жваво. В той день наші люди прощалися з родиною Явних, господарем Ільєю, його дружиною дкторкою Надією, інакше відомим докторкою-радіологом, та їхніми дітьми , дочкою Анною та сином Іваном.

      В господарці Боціїв, батьків лікарки Надії, зібралися майже всі українці з Інджії та інші сусіди, колеги й приятелі. Прийшли попрощатися з родиною Явних, яка в той день готувалася до від’їзду «у світ за очі». Настрій був і веселий і невеселий, але усе прикривалося вгощанням, розмовами, прощаннями, побажаннями, обмінами подарунків. І всі одного бажали родині Явних, які мали не малий внесок у збудженні  діяльності української громади в цьому містечку – щасливої дороги та витривалості.

     Ми скористали нагоду поговорити з паном Ільєю про його ангажованість на громадській, а окримо культурній праці, про труднощі, успіхи й невдачі.

     - Недавно ми організували пущеня і було багато людей, до речі майже всі зацікавлені українці з Інджії, а не менш було гостей з інших осередків, - каже пан Ілья. – І ми бачили, що треба частіше організувати такі і подібні сходини, частіше гуртуватися і таким способом зацікавити все більше число людей. І не легко мені покидати всіх цих знайомих, окримо тих людей, які взялися до праці на народній ниві. Але передусім через дітей ми вирішили від’їхати до далекого Торонта в Канаді, хоч і свідомі, що будемо змушені долати багато труднощів, що на початку буде тяжко поки не привикнемо.

     Його дружина, помітно прикриваючи емоції, клопоталась, чи все запаковане, чи вгощено всіх присутніх, а було мови й порад їй знайомим щодо здоров’я.

     Їхна донька Анна не прикривала радість від’їзду, мабуть через її роки та свідомість, що в її роках їй буде легше звикати на нове середовище, ніж старшим. Вона вже кілька днів прощається з своєю компанією і тепер залишилось сказати ті останні слова прощання тим, які прийшли ще раз побачити її й побажати щасливої дороги, обіцянки листування або розмови телефоном.

     - Мені, перш за все у найкращій згадці залишиться перебування на літніх школах, де ми були разом, мали нагоду познайомитись, вивчати рідну мову, пісні та у вільний час розважатись. Так само у згадці залишиться й перебування в Україні.

      А разом і питання, чи і там є такі або подібні зустрічі. На мою відповідь, що є ще більше ніж тут, вона відповіла, що цьому дуже тішиться, бо так легше знайде нових знайомих, з якими буде краще розумітись, поділяти любов до рідного українського.

     Син Іван мав найменше терплячки і здається, що його нервує все це прощання і розмови, бо він уже давно приготувався до далекої подорожі. Для нього була лише одна загадка: як буде виглядати подорож літаком. Сподіємося, що і там знайде компанії для фудболу та іншого, що його цікавить.

     Стара мати докторки Надії крім клопотанная з гостями, зайнята й домашніми обов’язками. Навіть скаржиться, що вже втомилася. Хоч старається виглядати спокійною, помітна нервовість і признається, що вже кілька ночей мало спить, і що вже від сьогодні все буде інакше. Помічаємо смуток у її очах і зупинену на обличчі сльозу. Почуття розлуки не можна скрити, бо це не «поїхали в гості». І треба розуміти потерпання від розлуки, страх, що це може бути останнє побачення. І ще одна сльоза зупинилася і заблищала на її лиці. А як може в таку хвилину почуватися мати, коли швидко надходить час можливо й останнього прощання з наймилішими?

     Але, як кажуть люди – кого нема, без нього мусиш. А не розходиться лиш про одну сім’ю, добрих робітників і сусідів, але і дбайливих активістів у нашій країнській громаді в Інджії. І нема сумніву, що вони швидко знайдуть своє місце між українцями і в новому осередку. І, напивно, не забудуть про нас, а можливо захочуть допомогти чим буде можливо. Бо тут залишиться їхнє коріння, осередок у якому виросли й працювали. Вони не забудуть про нас. І ми їх будемо пам’ятати саме тим, що зробили разом з нами й іншими.

     І тому ми їм побажали: Щасти вам доле! Нехай вам Бог буде на допомозі!

                                                                                                    

У Вербасі відбулися Річні збори

«Українське слово» ч.9. 2002 р. - Василь Дацишин

     На початку року, 27 січня 2001 року, у Вербасі відбулися  Позачергові та Виборчі Збори Товариства української мови, літератури і культури Воєводини, на котрому брали участь делегати з філій (Сремська Митровица, Інджія, Новий Сад, Кула, Вербас) їх 20 з кожної. Гостями на Зборах були Секретар крайового секретаріяту інформації та голова Скупштини општини Вербас Рафаіл Русковський, аташе з питань культури та інформування Посольства України в СРЮ Петро Бешта, голова Виконавчого комітету Скупштини општини Вербас Міодраг Йовович, голова Сербсько-українського товариства з Нового Саду Средоє Лалич.

     Головував Зборами пан Євген Кулеба, подав звіт про роботу Товариства з 1997 року з часу останніх Зборів, у основному наголошено було активності щодо організування Літніх шкіл україністики «Просвіта», випуску часопису «Українське слово», підтримки факультативних уроків української мови, засобів масової інформації українською мовою...

     Після привітних слів гостей розвилася плідна дискусія, у котій участь брало більше число делегатів. У ході Зборів частково змінено і доповнено Статут Товариства, відхилено термінологічні застарілі вирази, організаційно скріплено можливості подання кандитатур на посади у Товаристві а назву Товариства змінено  на Товариство української мови, літератури і культури «Просвіта», спираючись на традицію наслідування  Товариства «Просвіта» які існували в українських поселеннях у Боснії і Герцеговині до Другої світової війни. Головою Товариства «Просвіта» обрано Василя Дацишина, заступника Петра Ляховича, секретаря Мирослава Гочака, а членами Головної ради Товариства стали ще Мирослав Якимів, Славко Федишин, Єлена Кузьма та Олена Проць.Ревізійна комісія складається із трьох осіб: Петро Закамарок, Йосиф Голод та Владислав Ляшкевич.

                                                                                                

Успіх наперекір клопотам

Перша частина четвертої Літньої школи україністики «Просвіта» в Сремській Митровиці

«Українське слово» ч.9. 2002 р. – Борис Небесний

     Цьогорічне навчання , тобто Літня школа україністики «Просвіта», які організуються вже четвертий раз, було під знаком питання як ніколи до тепер, хоча Шкільна рада у складі: Славко Барановський, Оля Литвинчук, Славко Микитишин (Вербас), Мирослав Якимів, Славко Лаврик, Оксана Стецюк (Інджія), Катарина та Павло Ключковський, Славко Федешин (Кула), Мирослав Корпак, Борис Небесний (голова), Іван Терлюк (Новий Сад), Петро Ляхович, Владислав Ляшкевич, о.Стефан Пітка (Сремська Митровица) на час подала програму та фінансову вимогу Виконраді Воєводини. Так Секретаріат з питань культури, освіти і науки виділив усього 20000 динарів, Секретаріат з питань прав національних меншин теж таку суму, а Союзне Міністерство  з питань меншостей 50000 динарів, що не могло покрити ні частину скромних витрат для цього призначення.

     Звертачись до голови Виконради Воєводини пана Д. Дюкича, цей обов’язок перекинено на СО Вербас, тобто на його голову Рафаїла Руськовського (водночас  і секретаря з питань інформування Виконради Воєводини), та забеспечено решта грошей із засобів допомоги України своїй діаспорі . І це вирішувалось занадто довго, що що спричинило поикрощі в запланованих активнастях Шкільної ради, а не менш і між батьками, які вже подумали, що ця четверта за чергою Літня школа не відбудеться, бо кошторес «налатано» аж на початку серпня.

     Навчання проходило за програмою, яку уклали викладачі на минулорічній Літній школі в Бачкому Петровці Христина Герцик та Леся Ткач. За директора школи обрано о.Стефана Пітку, який вклав чимало труду, щоб у Сремській Митровиці забеспечити потрібне зміщення, а керівником Микола Ляхович. Всі активності Літньої школи проходили в приміщенні Будинку учнів середніх шкіл, а навчання почалося 5-ого серпня. Літню школу, на принагідній урочистості , яку прготували, хореограф Стефан Сем’янів та його дружина Олена Диба-Сем’янів, режисер масових сценічних маніфестацій, відкрив заступник голови Виконради Воєводини др. Душко Радосавлєвич.

     Навчання навідувало 39 учнів: 20 з Кули, 9 з Вербасу, 8 з Сремської Митровиці, та по один з Бору і Білгороду, Чому не було учнів з інших осередків, це окреме питання, а одне з них ми вже згадали. Викладачі були: Любов Панасенко з Бору, Віра Харапен та Наталька Русин, абсольвенти філології з Львова, а виховатилі: Олена Проць та Славка Сладич. Навчальну частину програми виконано в цілості, а в доповнюючій учні навідали Фабрику целюлози і паперу «Матроз», Молочний завод, Музей Срему, Карально-поправний завод, Галерею ім. Лазара Возаревича та парафіяльний храм Вознесення Господнього. Під час тривання цієї навчальної зустрічі організовано і розважально-спортивні активності.

     На закінчення Літньої школи, 19 серня, влаштовано принагідну програму, на задоволення численіх глядачів, в першу чергу батьків та рідні, що був і своєрідний екзамен. Учасники і цієї Літньої школи висловили бажання знову зустрічатися і навчатись у таких або подібних нагодах.

     До попереднього тексту увійшли матеріяли до часу, коли я почав з випуском інформаційника «Вісник» а пізніше видав книжки «Коломийка 25 – монографія товариства», «50 Вісників Коломийки», і «Монографія сім’ї Ляхович». А крім того, більшість моїх текстів друкуються  у газеті «Рідне слово».                                                           http://petroljahovych.blogspot.com/