11 років від смерті о. Стефана Пітки

Поминальна Служба Божа за о. Стефана Пітку і презентація книжки «о. Стефан Пітка. Життя присвячене Богу і народу»

     10 травня 2014 р. у грекокатолицькій церкві Вознесення Господнього у Сремській Митровиці. Початкова ідея цього заходу була презентувати книжку «о. Стефан Пітка. Життя присвячене Богу і народу», автора Петра Ляховича у видавництві Видавничо-газетній установи «Рідне слово». Тому що о. Стефан Пітка був духовною особою і довголітним парохом у цій парафії, більшість парафіян наполягали на тому, щоб перше відслужити поминальну Службу Божу а потім спровести презентацію книжки у церковному залі.

     Автор книжки Петро Ляхович був ініціятором цього заходу у домовленні з керівництвом Товариства «Коломийка», яка мала представити і культурну програму та з парохом церкви Вознесення Господнього, де мала відслужитися Служба Божа.

 Того дня о шостій годині вечором зійшлися всі парафіяни, члени Товариства «Коломийка» і багато гостей з інших осередків а Богослужіння служили чотири священника: о. вікар Іван Барщевський з Славонського Броду, о декан Михайло Режак з Шіду, римокатолицький священик Едвард Шпанович з Сремської Митровиці і домашній парох о. Владіслав Варґа. Церква була повна вірних і запрошених гостей.

 Поставили портрет о. Стефана Пітки, прикрасили рушником і квітами та священичими ознаками а члени «Коломийки» вбрали вишивані сорочки. Служба Божа була гарна а проповідувати перепустили о. Едварду Шпановичу. Він говорив про воскресіння Христове та про апостолів і священичі поклекання а далі говорив про о. Стефана Пітку, з яким дуже багато дружив хоч був багато молодшим і саме тому о. Стефан Пітка був для нього прекладом і сповідником. «Між тими поклеканими, які були поклекані на один інакший спосіб бути святителем був і нам добре знаний о. Стефан Пітка, для якого бажаємо на цьому Богослужінні молитися. Він відслужив безліч святих Литургій. Він найбільше бажав би щоб ми за нього молилися саме та такий спосіб. Бажаємо сьогодні подякувати Богу, що ми мали такого свящиника. Вже одинадцять років як о. Стефан умер а ще така свіжа думка і память на нього. Всі які нього пізнавали, знали його як доброго зустрічного священика, людину завжди готову до комунікації, відкретій до свякої відмінності. Як парох цьої парафії дуже шанований не тільки парафіянами але всім міщанам. Двері парафіяльного двору були відкреті для всіх. Всі його і у церкві і у парафії і на вулиці його пізнавали осміхненого, готового до розмови. І він так само мав труднощів як і всі інші бо церква тоді жила у комуністичному режимі, який не був доброзечливим для церков. Мусілося здійснувати свої священичі обовязки і як згадаємо, що йому вдалося у тому сістемі збудувати церкву з всіма потрібними документами. Він перед всіма людьми свідчив про своє людське і христіянське поклекання. Нам багато зявляються спогади на о. Пітку і кожний мав враження, що він саме його великий приятель. Ми священики його сприймали як відкритого, доброго друга, ми молодші в ньому мали свого сповідника. Всі тут присутні мають про нього якийсь гарний спогад, чи то вінчання, чи хрещення, порада, втіха. Ми через нього могли бути гордими, пишатися, що маємо такого священика. Я його пізнаю від мого дитинства і був присутнім у його останнім хвилинах земного життя, коли несподівано відходив від нас... Хочу подякувати на ініціятиві і здійсненні цього заходу, перше на цій Службі Божій, книжці, кампакт дискові, які ожили мою память про нього. У його промові, яку можему чути з диска, бачимо, що він старався і посилав хлопців на священичі науки. На останьому празнику він дуже тішився нам священикам, які приходили до нього в гості...»

     Служба Божа була гарна, співана а закінчилася панахидою. Люди гарно співали і відчувалося, що причина зібрання і Богослужіння було з окремого і підвещиного значіння. Всі ще дуже добре пам'ятали о. Стефана Пітку а це усе їм повернуло ті спогади і додало емоцій.

     Після короткої перерви і спілкування людей на подвір'ї і вітання між знайомими з іншіх осередків. Коли люди так зійдуться то завжди є про що поговорити, але програма мала продовжитися і тому людей запросили до церковного залу. Церковний зал був також гарно приготований з портретом о. Стефана Пітки з українською сиболікою а того ще і купочка нововиданої книжки.

     Коли всі гарно змістилися і зал наповнився почалася друга частина програми, яка, хоч була задумана як презентація книжки, більш згадувала на меморіяльну акададемію про о. Стефана Пітку.

      Програма проходила більш у духовному сенсі. Почали з Мішаною вокальгою групою «Коломийка», яка відспівала «Великий Отче наш».

 Зараз після того показали фільм через відео-бім про о. Стефана Пітку автора Василя Дацишина. Відео-бімом керував секретар НРУМС Далібор П'єкні. По людях було видно, що фільм їм дуже цікавий, всі просто не дихали а уважно стежили за словами і знимками, які показувалися.

     Стефан Сем'янів прочитав провідні думки о. Стефана Пітки, які поміщені на самому початку книжки «о. Стефан Пітка. Життя присвячене Богу і народу».

     Тоді вийшов перед людей автор книжки і організатор цього заходу Петро Ляхович. Він так говорив: «Христос воскрес! Всечесніші отці, сестри, пані і панове!

     Щиро вітаю Вас сьогодні тут і дякую Вам, що прийшли ще один раз віддати честь і згадати Світлої пам'яті о. Стефана Пітку.

     З окремою пошаною вітаю о. Вікаря Івана Барщивського, о. Декана Михайла Режака, велечасного о. Едварда Шпановича, о Владіслава Варгу, голову Нац. Ради Йосифа Сапуна, діректора газети Рідне слово Наташу Петрович, родину о. Стефана Пітки і всіх нам дорогих гостей з інших місцевостей.

     Минає вже 11 років як між нами нема о. Стефана Пітки. Пам'ятка на нього ще свіжа і багато з нас ще пам'ятають цю надзвичайну людину, священика, патріота. Але час біжить і пам'ятка  блідне а це не сміє статися, бо о. Стефан Пітка заслужив, щоб його діла не були забуті.

     Кілька років після смерті о. Стефана Пітки, про це саме розмовляв я з моїм братом Михайлом і він сказав: «Ми мусимо на якийсь спосіб віддячитися о. Стефану Піткі, або зробити пам'ятник або пам'ятну плету і повісити тут на нашій церкві або написати монографію. Мені це третє здавалося якось найбільш можливим, бо до того часу я вже приготовляв інші монографії і з того часу почав про це сирйозно думати.

     О. Стефан Пітка завжди говорив, що нам треба писати, нам треба видавати, бо все, що колись сталося а не буде записано, ніби і не сталося. І його велика заслуга була в тім, коли Товариство української мови, літератури і культури Воєводини, а зараз «Просвіта» почало видавати часопис «Українське слово». Я всі ці номери «Українського слова» зберіг у моїй бібліотеці і так що це мені багато помогло у призберуванні писаних матеріялів про життя і діяльність о. Стефана Пітку. Дещо писаних статей взяв з інших джерел. Було потрібно також записати спогади від людей, які добре пізнавили о. Стефана Пітку. Як це все зібрав і до того віднайшов і гарну кількість фотогафій, матеріялів було досить для одної книжки, яка б у більшості представили життя і діла О. Стефана Пітки.

     Про мої переживання у цих кілька років від коли я почав працювати на тому проекту не буду говорити але хочу висловити мою вдячність всім які помогли мені, щоб ми сьогодні тримали в руках цю книжку. В першу чергу дякую всім, котрі писали про о. Пітку, які тексти я зібрав, також дякую всім, котрі висловили свої спогади, які також поміщені у книжці, дякую і тим, котрі дали фотографії. Але зараз хочу найбільше подякувати Газетно видавничій установі «Рідне слово», яка приготовила і заплатила друк книжки. Дякую директору, Наташі Петрович, редактору Оксані Стецюк і всім іншим працівникам і членам Керівної ради «Рідного слова». Також дякую і Василю Дацишину за компакт диск, якого прилучено до кожного премірника книжки і дякую всім вам, котрі прийшли на цю презентацію.»

     Тоді Петро Ляхович запросив і гостей взяти слово. Перший говорив о декан сремський  Михайло Режак: «Мені дуже мило, що ви мене запросили сьогодні бути з вами. Я радий, що ви не забули свого пароха, бо як би вас не було і тої книжки би не було. Дякую Петрові Ляхович, який зробив ту книжку. Вірую, що це буде пам'ятка на о. Стефана до кінця нашого життя і існування парафії у Сремській Митровиці... (о. Михайло далі говорив про о. Стефана Пітку як священика) Мусимо признати, де був розцвітала кожна парафія, там розквітає кожна родина, там він будує не тільки будинки но більше будує людей... Отець Пітка мав дуже добрі ідеї і він один із порушників ідеї для побудови церкви на центральному цвинтарі а також і каплиці у міському шпиталі. Нехай його образ на завжди залишиться у ваших думках.»

     А зараз по о. Режаку слово взяв домашній парох о. Владіслав Варґа: «Я тут наймолодший і не знаю багато про нього але скільки тут парохом багато про нього чув і це гарного... Я згадаю один випадок коли ми з два автобуси були в Україні 1995 року, коли ми святкували 250 років від переселення русинів у Воєводину, і коли приїхали на стару батьківщину у Галичину то задумали з о. Йосафатом. Ми прийшли у Гошаву на «Маївку» там співали так само як наші люди тут. Тоді вони говорили «а ми звіци прийшли» і тут люди зрозуміли, що ми один нарід. Було цікаво коли зайшли до церкви св. Юра, ненаявлено. Входять два автобуси людей і виходить перед них молодий священик і питає «а хто ви є?», бо не знав. Йому відповіли «русини і українці» а він каже «а як русини і українці, то ми всі були русинами а тепер українці» а я кажу «а я знаю, але не всі знають». Це було дуже велике відкреття, що ми один нарід. Отець Стефан Пітка мав дуже велике серце і не ділив людей по національності ані ні по вірі. Ви знаєте, що у Босні було багато і православних і їх тут не приймали до церкви але коли прийшов о. Пітка він їх всіх пригорнув до церкви. Він дуже шанував і православних сербів. Я був дуже несподіваний, коли були на Фрушкій Горі і коли там у одному монастері провадити яких туристів з Італії і коли мене Ігумен спитав хто я, я сказав, що я грекокатолик і він зараз здогадався о. Пітки і каже «знаю я його, він приходив, мав таку гарну бороду» і тоді нас дуже гарно прийняв і почастував. Це одне, а друге коли я впізнавався тут з православними священиками а вони зараз всі питають «а ви послідовник о. Пітки?». Це те що було прикрасно. І розповідали мені і русини як він їм помагав як навіт помагав придбати ліки ззакордону і духовно підтримував коли одна їхня дитина була серйозно хвора. Та дитина виздоровіла. Його всюди добре приймали у всіх інситуціях у місті і у всіх церквах і через нього нам тепер всюди відкриті двері. Він за собою залишив дуже глибокі сліди і ми молодші мусимо від нього багато навчитися і це що він зробив не зіпсути а спробувати ще продовжити і поправити.»

          Автор книжки а і всі інші радо послухали що мав сказати о. вікарій Іван Барщевський бо він навчався разом з о. Стефаном у Богословії у Загребі. Одна дуже цікава розповідь вже поміщена у книжці і сподівалися почути щось нового: «Маєте щастя, що мене горло болить, не буду довго говорити бо я би тільки того мав сказати, котрого пам'ятаю. 58 року ми зустрілися в Загребі в семінарії, я був третій клас гімназії, найстарший а Стефан був першій. Після того як рік перейшов, він почав щось здавати, іспіти, всього і всякого. Як ми другий рік прийшли, він вже був на факультеті а я матурант. Перескочив мене але ми лишилися добрими приятелями і семінарське життя водилося, ми собі розмовляли. Нема тут що ховати бо кожний мудрий не говорить про себе щось погано так що я нічого поганого не запам'ятав а він розказував про ту кузню, про представління у Хорвачанах. Пізніше як він пішов до школи у Градішку і як після того пішов заробляти, пішов бути тесляром а потому Дмитра Стефанюка висвятили на священника а Дмитро з Хорвачан. Десь подивився Дмитро на Стефана а Стефан на Дмитра, каже «ходи і ти» а каже «а як я, я вже і войску відслужив. Каже «поговоримо з владикою». Стефанюк любив досить молитися і молитвою підпер, спитали владику. Владика сказав «може». І тепер ми ті школярі що йшли за порядком а Стефан між нами як людина, войську відслужив, мав гарний капут тоді капилюх а ми ні шапки не мали, то був такий час. Він нас перескочив але лешилися такі спогади, розмови, пісні які ми між собою співали, реферати читали і училися. Нас ніхто не вчив української мови, було таке, казали і не говорити бо тим другим заваджає. Ми своє семінарське, потому богословське життя чесно, гарно відробили. І як Стефан вже святитися мав, я колєгови мав помогти. Перед тим поїхав я у Хорвачани, Дабрак, Просєк. Ми там приготовляли, робили таке скрепіння на подвір'ю, привозили такі там брадви, робили ніби церади з лишця бо була дуже горяч, щоби люди мали де. І так ми то зробили і прийшов той день свячення, пішов дощ, пішов такий дощ. У церкві всі мокрі були. Доки владику втирали рушничками, втирали, потому вже не вистачило рушничків, втирали стихарами. Потім прийшло, обід, розуміється, отці і владики пішли до хати а ми до стодоли. Сніпками пошита була. Посідали а там де я сиджу промокає, тримаю парасолю і лошку і пішов обід. Наїлися, співали, було прикрасно і владика тоді відспівав «Рідна мати моя», порозплакувалися люди. Пішло життя далі...Стефан пішов по парафіях, його товкло, било, ломало, кидало а ще хорував. Я від ректора був дістав завдання іти з ним до лікаря на якісь контролі. Найгірше було як він один раз, вже як священник йшов на поїзд, і з поїзда зліз і упав. Люди проходять і думають «але цей напився». І тому як видиш пияка що впав поможи йому, може від слабости впав. Між іншими добрими ділами було як мені запняло, будував там у Броді хату, церкву, всьо, а мені запняло бо не маєш чим виплатити, нема. Я кажу «Стефане, дай гроші». Він питає «скільки?». Як скажу забагато, скаже що немає, а як скажу замало і буде мав буде шкода, що не шукав більше. Скажу я «дай, позич дві тисячі долярів», а він каже «добре, добре, якраз тільки маю». Потому я вернув чисно. До кінця життя лишилися чисними, приятелями, їхали разом, збирали разом за семінарію, Були тяшкі часи але булося молодші, лекше було. А як я вже став парох, почали приходити діти на світ, треба кума здибати і Стефан був кум «а кум не гудзек». Як ти собі вибириш кума а ми були і колєги і приятелі і всьо. Тому гратулюю вам, що ви це організували і що памятаєте і книжку зробили яка лишиться пам'ятником. Ми молилися разом а ви ще помолітся і як сказав наш Шевченко «згадайте не злив, добрим словом».»

    Дуже просив дістати нагоду щось сказати і Іван Пітка, бо його емоції і згадка на брата о. Стефана не залишили його байдужим: «Дуже мені приємно привітати вас тут від імені моєї фамілії, моїх сестер, які тут і в моє ім'я. Мені дуже мило, що вас бачу у такому великому числі.... мушу подякувати авторові цієї книжки, бо вона дуже добра і вартісна. Кожна книжка золота варта, так і ця. Вона лишиться і після нас, хтось здебле коли вона вже пожовкне зовсім, коли постаріє і тоді втворить і тоді прочитає. У тих старих книжках можна щось найліпше прочитати. Дуже багато дякую авторові, Петрові Ляховичу і всім другим, які робили на цьому проекту, Національній раді, Видавничій установі «Рідне слово». (Іван також побажав розказати іще дещо про свого брата Стефана. Він розказував з їхнього життя, що можна прочитати в самій книжці).

     Петро Ляхович наявив Групу співаків джерельних пісень «Коломийка» і додав: «О. Пітка дуже любив спів і старався навчити людей у церкві співати церковних пісень. Зараз послухаємо одну «Там де в небі Божа Мати».

     Автор книжки запропонував ще почути кілька слів про книжку і подякував всім попереднім промовникам за гарні слова про о. Стефана Пітку. Запросив директора «Рідного слова» Наташу Петрович: «добрий вечір всім, я після тілько вражень і спогадів про о. Пітку, відчуваю окрему честь, що одне таке видання вийшло з нашої Установи «Рідне слово» і мені мило і цим разом дякую Петрові Ляхович, що нас контактував і що бажав щоб одне таке видання було видане нашою українською видавничою установою. Такаж бажаю подякувати пану Дацишину, який приготовив компакт диск, щоб доповнити це видання так, що наші читачі можуть послухати його промови, пісні які любив. Мені мило, що я була директором, коли це робилося і ще раз дякую пану Петру, пану Дацишину і всім вам з Сремської Митровиці, які це підтримали. Дуже дякую!»

     Петро запросив ще і Василя Дацишина сказати пару слів: «Це запис з 98 року , коли ми мали щастя і приємність з о. Стефаном прославляти його 25 років служіння у Сремській Митровиці. Я б сказав ще одне або два речення про роздумування о. Стефана Пітки. Одного разу коли були на цвентарі у Сомборі і служили панаходу за погеблих українських бійців, він сказав, щоб кожний з нас запамятав тільке по одому імені одного із бійців, які поховані тут, далеко від рідного краю і що дня молився за нього. Це було дуже упечатливим з його боку, Думаю, що душа о. Стефана Пітки, яка знаходиться на чистому і святому місці, з радістю споглядає на всіх нас, котрі згадали його.»

    Далі запросив дівочу студію «Горлиці» заспівати одну гарну пісню «Як розбудишся раненько».Пісня звучала дуже втихомируючи і гарно, нагадуючи, що постійно потрібно жити з Богом і з позитивними емоціями, яких цього вечора було у великій кількості.

    Петро Ляхович ще раз подякував всім і запрсив ще троха поспілкувати між собою при каві і ... а сам сказав приступати до нього, щоб вручив кожному з присутніх по одній книжці.

     Цілий вечір відбувся дуже величаво а так само і спілкування на кінці, коли кожний з кожним бажав ще троха порозмовляти і помінятися думками і досвідами. Коби нам більше таких зустрічей...