Надія Ляхович у "Сремських новінах"

OVO NIJE ODJEK

Ovo nije odjek sadašnjosti u meni,

Ovo ne može biti sadašnjost u meni,

Ovo ne sme biti sadašnjost u meni.

Odričem se svih zamrznutih snova,

Svih belih, čekajućih narcisa,

Odričem se svih darovanih osmeha –

Ljubav ili ne – oni su bili  lažni…

Odrčem se svih vrelih kapi znoja

Na čelu čekajuće mumije.

Nedam sadašnjost za prošlost.

Imam vrapca u ruci.

Golubovi suviše visoko lete!

I zato

Odletelom golubu sretan put.

Moj vrabac u ruci

Moja sadašnjost u ruci su moji.

Ovo nije odjek sadašnjosti u meni.

Ovo je odjek prošlosti iza mene.

Nada Ljahovic

29.09.1983.

Krupanj

Bistra reka

Žuborom zvoni

            Iz tvojih očiju

Oko moje.

Svetluca dan

Suncem okovanim

             Iz tvojih očiju

Oko moje.

Lome se misli

U ovoj tikvi.

Nema reke,

Nema dana,

Nema oka.

Oko moje.

Sremska Mitrovica,1976. Godina

ZVAĆU TE PLAVOOKI

Zvaću te Plavooki,

Jer drukčije  ne mogu i neću.

Jer tvoje su oči upile  parče neba,

Plavljeg od  najplavljega,

Lepše

Od najlepšega.

Upile su prostor koji me mamio,

Da javu pomešam sa snom naveo.

Zvaću te Plavooki,

Jer drugačije ne mogu i neću.

Sremska Mitrovica,1977. Godine

I JEDNO  LETO

Samo tebe sam čekala,

            I jedno leto.

Za tobom sam tugovala

            I za jednim letom.

S tobom u mislima  sam  živela

            I s jednim letom

S tobom u  mislima još uvek čekam

            Jedno davno, davno  leto.

Nada Ljahovic

20.09.1983.

Krupanj

Ovo nije za mene!

Život bezciljni,

Zov učmalih dana,

Plač pustih snova,

Zora i puna kafana…..

Ne, ne i ne.

Dani su , kažu, dugi.

Meni su ko’ jedan tren!

Ni miris dima,

I “Kad zora svane,

Proklinjem kafene…….”

Ne, ne i ne,

Nije to za mene!

Otpišite me iz spiska normalnih,

Postala sam nastrana.

Da, da i hiljadu da –

Ja više nisam ja!

 РОДНИ КРАЈ                                                           РІДНИЙ КРАЙ

Родни крај-                                                             Рідний край –

То је само проза,                                                    Це тільки проза,

Не за моје стихове дана.                                        Не для моїх віршів дана.

То је само пуста, празна                                        Це тільки писте, порожне

Заљубљеност у јаку жељу                                    Кохання сильного бажання

Имати негде у свету                                              Мати десь на світі

Свој Родни крај.                                                     Свій Рідний край.

Нећу да називам тај крај Родни!                           Не хочу я той край звати Рідним!

Тамо ми је тесно било.                                          Там мені тісно було.

Нећу да га зовем рајем,                                          Не хочу я його називати раєм,

Раја тамо више нема.                                              Раю там вже нестало.

Убили су у мени душу.                                          Убили вони у мені душу.

А ја њих земљацима да зовем.                              А я маю їх краянами звати.

Немам ја Родни крај.                                              Нема у мене Рідного краю.

То је само болна, уништавајућа заљубљеност     Це тільки боляче, знищуюче кохання

Јаке жеље                                                                 Сильного бажання

Имати негде на свету рај,                                       Мати десь на світі рай,

Који зове се Родни крај.                                         Що зветься Рідний край.

Нада Љаховић                                                          Надія Ляхович

1994 године                                                              1994 року

Монтреал                                                                                                 Монтреаль 

1977. godina

PLAČEM

Plačem,

Jer samo to  još mogu.

Sunce se gasi

Rosa nestaje.

Plačem,

Jer sem okova oko nogu

Ništa mi drugo ne ostaje.

Otvorite mi prozor,

Sunce želim da vidim.

Dajte mi  život

Kog ne moram da se stidim.

1984 godina, Krupanj

On – čuvar

Jedini koji je uvek

Uz mene

I kojega najviše volim –

To je ON.

Blistavim osmehom

Sija mi lice,

Jer uvek uz mene je

Čuvar moj!

Srećom mi blista

Duša mala,

I ove sam reči

Iz srca dala,

Jer uz mene je ON.

Radosno hitam

Novome danu

Spokojno dočekam san,

Ne bojim se onog

Što čovek čini,

Jer moj ČUVAR je ON.

I ne znam za teret,

I ne znam za bol –

Jer uz mene je

Uvek ČUVAR moj!

Sremska Mitrovica,1979. godina

Neka ih

Neka ih,

Neka gledaju u nas!

Ništa mi ne znače

Ni oni zavidni,

Ni oni odobravajući,

Ni oni prosti pogledi

Oko nas……

A ti mi značis sve!

Nada Ljahovic

24.09.1983

Krupanj

Poslednji zvuci,

Jedan  petak,

Veče drhtavo i

Oštar vazduh….

Poslednji pogled

I neka tuga

Iskre,

Glas,

Pesma,

Bol,

Pogled,

Glas,

Pogled,

Glas…..

I sve u nepovrat.

Калина

Під нашим вікном, у саду, вже чекає приготована, викопана ямочка. Чорна сремська земля переливається навколо неї, ніби горить від бажання, щоб знову повернутися на своє місце і пeвним і якось ніжним стиском обійняти корінь, якого передбачено посадити в яму.
Мама зі захватом дивиться на мій жовтий, великий рюкзак. Був би живим, той жовтий, великий рюкзак, був би дуже гордий самий собою з того неоціненного скарбу, якого приніс у собі з такої далекої дороги.
Я була в Україні, країні моїх предків, у країні, яка і після трьох генерацій не стерлася в нашій крові. В країні, яка до минулого березня була для мене тільки абстракція і далеке недосягнуте бажання, туманний термін минувщини. В країні, колиспімну ім’я її - прокипить кров у венах і серце починає скоріше битися. В країні, музика якої, їїтанці і писане слово доводять в стан неясної піднесеності.
Була в Україні. Деякі ілюзії впали у воду. Але абстракція вже не абстракція, ані піднесеність така сама. Тепер почуття збагачені знанням, чим сильно горджуся.
Жовтий, великий рюкзак ще лежить біля викопаної ями і спокійно чекає, щоб докінчити історичну роль.
Калина - деревце, яке у наших краях не росте. Я її бачила тільки на знимках, читала про неї, співала... Калина не велике дерево, як дуб або горіх, ані високе, як тополя. Калина - маленьке ніжне дерево, схоже до вишні або берези. Цвіт калини - білий, як чиста душа, а плоди червоні - червоні, як кров наших предків, яка тече в наших венах.
Калина для українського народу має особливе значення. Вона представляє ніжність та красу, наполегливість і завзятість. Калина - зобов’язання та взаємна любов, а понад усе -вона символ батьківського порогу.
І тому, коли в одному селі неподалік Києва, біля старої, соломою накритої хати, побачила дерево калини, захвилювалася кров дідів у моїх венах і одинока думка, яка крутилася в моїй голові, була: «Я мушу мати гілку і понести її додому». І в момент, коли, озираючись, щоб хтось не бачив, зірвала малу, майже суху гілочку, почула крик: «Що це робиш? Як ти собі позволяєш ламати калину???».
Перестрашена і завстидана тим, що зловили мене в дії, обернулася і тихим голосом пояснила: «Я... я з Югославії. Я ... тільки бажаю мати пам’ятку про країну своїх прадідів... Вибачте... для мене це... життя».
Жінка з хустиною на голові, справжня українська селянка, зморщеного обличчя, але живучих очей, нахиливши голову, подивилася на мене від голови до п’ят і тоді високим голосом: «Ану, чому не сказала!!! Я тобі кращу гілку відірвала б!».
По двох днях від жінки з хустиною отримала гарнішу гілку і дев’ять паростків калини, щоб понести додому. На границі, не знаю чому, не чіпали мене. Ніхто навіть не питав, що це виступає з великого, жовтого рюкзаку.
І зараз із великого, жовтого рюкзака витягаємо перший паросток калини і ніжно закладаємо в приготовану яму. Землю, яка приїхала з ним з далекої дороги, не витрясаємо - нехай, нехай помішається з плодючою сремською землею. Вертаємо сремську землю на своє місце коло коріння і справді вона обіймає його певним і якось ніжним обіймом.

* * *

Минуло двадцять два роки від тої події. Моя і не моя, а наша калина ще завжди росте у батьківськім подвір’ї. Витримує і погоди, і непогоди - цвіте і дає плоди.
А я. Я, як пташка ластівка, полетіла в далекі краї на протилежний бік. Калина дістала іще одне додаткове значення. Вона не тільки символ країни моїх предків, вона зараз і символ ностальгії за моїм рідним краєм.
Нехай вона, нехай росте!!!

Надія Ляхович,

вересень 2009 року

Надія Ляхович народилася 19 лютого 1961 року в Срeмській Мітровиці. Початкову школу, середню та вищу педагогічну академію закінчила у Сремській Мітровиці. Працювала викладачем української мови в початковій школі ім. Франя Маринича в Бебрині біля Славонського Броду. Поезії публікує від 1979 року в журналі «Нова думка». Пише українською мовою. У 1990 році у НВРО «Руське слово» видала збірку поезій «У мене жіноче серце». Зараз живе у Канаді, де займається педагогічною працею.

Ориганаль тої сторінки можете подивитися на сайті Сремських новин:

http://www.sremskenovine.co.rs/

Різдво у Сремській Митровиці

Різдвяна програма у церкві Вознесення Господнього

     На Святий вечір, перед початком Вечірньої Служби Божої влаштовано культурну програму, різдвяний концерт. Програму приготовили і парафіянам представили вокальні групи Товариства плекання української культури "Коломийка". Вокальні групи трьох генерацій змінювалися у виконуванні українських колядок: Вокальна група учнів української мови, дівоча вокальна група і мішана вокальна група. На початку програми учасників привітав парох грекокатолицької церкви о. Зеновій Вовк. Сама програма почала різдвяним віншуванням у грімкій промові Фетька Канюги а далі змінювалия прикрасні українські колядки. Змінювалися вокальні групи і віншування. Було чути багато прикрасних колядок. Іще важніше, що на концерт дивилися числені парафіяни а часто і самі підспівували знані колядки. Найсимпатичніша була наймолодша група а найкраще виконані коляди були "Тиха ніч" і "Спи Ісусе, спи" у виконанні Мішаної вокальної групи.

     Вечірня Служба Божа була гарною бо до церковного хору прилучилися і співаки вокальних груп, які також доповнювали спів. У самій Службі також співалися колядки. Різдвяний настрій звеличували гарний вертеп і прикрашені яленки.

      По закінченні Служби парафіяни довго затрималися на церковному подвір'ї вітаючи одні одних з празником Різдва Христового а тоді іще зайшли до дому пароха о. Зеновія заколядувати. Отець Зеновій подякував колядникам і почастував їх різними напоями і солодощами.

     На самий день Різдва Служба Божа була також святочною з присутністю багато парафіян. Отцю Зеновію Вовку у служінні помагали священики з сусідної римокатолицької церкви. Службу Божу своєю присутністю звеличав заступник мера міста Сремська Митровиця Срдян Козліна.

Різдвяне і Новорічне вітання

Всім відвідувачам цього Блогу, шанувальникам Товариства української культури "Коломийка" та всім українцям світу бажаю радісних свят Рождества Христового і щасливого Нового року!

Українська Національна Рада - Св. Миколай

Подарунки школярам

     Вже кілька років Українська Національна Рада обдаровує учнів української мови з елементами національної культури пакуночками з нагоди свята Св. Миколая.

      Діти, які навчаються факультативно української мови з елементами національної культури у початковій школі ім. Йован Попович у Сремській Митровиці прийшли на урок як і звичайно. Їхня учителька Славка Канюга запорсила і батьків прийти на урок і ще дикого зацікавлених подивитися на програму, яку учні приготовили для Св. Миколая.

     Діти співали пісень і декламували віршів про Св. Миколая а батьки їх нагороджували оплесками, що дітям додавало іще більше охоти показати свої уміння.

        Учителька Славка Канюга росповіла про великого і доброго святого Св. Миколая, який дбає про бідних а добрих дітей обдаровує пакуночками кожного року на свій празник. Вона росповіла і про Українську Національну Раду, яка дбає про освіту українських дітей і як вона постаралася, щоб учні отримали пакунків від Св. Миколая.

     Учітелька поділила учням пакуночки а по тім всі іще зробили спільну знимку.

Святий Миколай у Сремській Митровиці

Святий Миколай любить добрих дітей

     

     19 грудня на день Святого Миколая до грекокатолицької церкви Вознесення Господнього зібралося набагато більше дітей ніж звичайно на Службі Божій. Причина того було те, що того дня мав завітати Святий Миколай і принести подарунки всім дітям, які того дня будуть присутніми у церкв на Службі Божій.

     Того дня було дуже земно але і попри те в церкві було досить людей, а як наближувався кінець Служби Божої уло їх іще більше а так само і дітей.

      Домашній пароох о. Зеновій Вовк під час Богослужіння сказав гарну проповідь про життя і доброчинства Св. Миколая. Він похвалив дітей котрі порядно приходять на віронауку неділями перед Службою.

     Всі нетерпиливо сиділи у перших кріслах. На кінці Служби справді зявився Св. Миколай з великою торбою повною солодощів. Він гарно привітався з всіма а окремо з дітьми. Сів на крісло відпочити бо він з далекої дороги прийшов і багато вже дітей відвідав. Доки відпочивав до нього приступало одна за огдною дитини і деклямували гарних віршів про Св. Миколая, про школу, про батьків і інші гарні речі.

     Як Св. Миколай трохи відпочив взяв до рук свою грубу книжку і читав імена добрих дітей а вони приступали і отримували з його рук гарні пакуночки. Всі разом залишилися до кінця і коли всі отримали свої пакуночки то всі приступили до Св. Миколая, щоб зробити спільну знимку.

     І парох о. Зеновій запрсив дітей і батьків до парафіяльного залу, щоб іще поспілкували і почастувалися солодощами і колачами, яких він приготовив для них.

Відбувся Річний концерт ТПУК "Коломийка"

Різноманітність на високому рівні

"Привітний танець"

     Цього року Річний концерт Товариства плекання української культури «Коломийка» організовано досить пізно, на передодні св. Миколая, 18 грудня. Того дня була досить сильна зима, так що навіть не хотілося виходити з дому. Але це для товариства «Коломийка» великий день, важний по тім, що на тому концерті має представитися всі найкращі досягнення в минаючому році.

     Всі секції зібралися на час, члени гарно прибралися і ніхто дуже не зважав уваги на зиму. На щастя і глядачі відгукнулися у гарному числі так що амбієнт був зовсім приємний.

     Річний концерт відбувався у театрі ім. Добріца Мілутінович, де і учасники і глядачі добре почувалися. Концерт розпочався «Привітним танцем». Жіноча частина мішаної вокальної групи заспівали пісню «Зелене є жито, зелене» а дівчата танцювали відповідний танець з жминями жита в руках. Одна з дівчат поклала коровай перед глядачів на кінець сцени.

Танцюють наймолодші: "Треба трохи погуляти"

     Видучі привітали глядачів і всіх гостей, представників інших товариств і представників міських інституцій культури. З окремим наголосом привітані члени КПТ «Україна» з Славонського Броду (Хорватія). Вони відгукнулися на запрошення керівництва "Коломийки" взяти участь у програмі.

Вокальна група джерельних пісень

Дівчата танцюють "Метелицю"

     За тими привітами на сцену вийшли наймолодші члени. Це група дітей, які навчаються факультативно української мови коло учительки Славка Канюга. Вона їх крім мови навчає і українських пісень і перших кроків українсчьких танців. Вони виконали пісню-танець «Треба трохи погуляти» і розігріли долоні глядачам. За ними на сцену вийшли найстарші члени, вокальна група джерельних пісень, яка триває постійно з самого засновання «Коломийки». Ця група постійно плекає українські традиційні пісні з просторів Боснії, які колись принесені з Галичини а диякі і настали у цьому періоді. Під керівництвом і супроводом на акордионі Петра Ляховича і Влади Дереня на гитарі заспівали пісню «Ой, за гаєм, гаєм».

Співають дівчата КПТ "Україна" з Славонського Броду 

     За цією жартівливою піснею на сцену вийшли дівчата і затанцювали танець «Метелиця». Дівчати ніби сніжинки летіли по сцені.

     Гості з Славонського Броду представилися піснею «Садочок» і танцем «Подільська полька».

     Коло виступу Мішаної вокальної групи відчувся великий поступ вперд. Вона виконуючи пісню «Ой, чий то кінь стоїть» справді звучала гарно. Тою групою керує Богдан Лукач а помагають акордионісти Стефан і Ярослав Сем’янів.

     Хлопці-танцюристи затанцювали старий і знаний козацький танець «Повзунець». Вони розвенині довгорічним танцюванням виглядали як справжні козаки зі своєми впевниними рухами.

     Вокальна група джерельних пісень іще раз вийшла на сцену і заспівала пісню «З гори високої явір похилився».

Мішана вокальна група "Коломийки"

     Молода солістка Аня Лещук заспівала пісню «Ой, у гаю при Дунаю». Ця дівчина прилучилася до «Коломийки» перед Фестивалем «Калина», де також брала участь на конкурсі української пісні у дитячій категорії і виборола друге місце.

     Український танець «Чабанські ігри» виконав танцювальний ансамбль «Коломийки». Танцюристи вже так добре заволоділи технікою українських танців так що з великим досвідом і впевниністю володіють рухами на сцені. Своє уміння вдало переносить їм хореограф Микола Ляхович.

Хлопці танцюють "Повзунець"

     Мужчини з Мішаної вокальної групи вийшли на сцену як окремий чоловічий склад і заспівали пісню «Мав я раз дівчиноньку» а за ними дівчата з Славончського Броду затанцювали сучасний танець «На нашій Україні».

     Представлений іще один атрактивний український танець «Гуцулка» у виконанні досвідчених танцюристів «Коломийки».

     Вокальна група джерельних пісень закінчила свій виступ за цей раз піснею «Коло млина яворина».

     А тоді глядачам представився успішний вокальний соліст Іван Стефанюк, котрий вже отримував перше місце на конкурсі української пісні. Він заспівав пісню «Нехай роки пленуть».

Аня Лещук співає

     Один з найкращих танців, яких виконує «Коломийка» «Українська сюіта» знову розрадив глядачів і нагнав їх добре загріти долоні оплесками.

     На концерт сталося і щось цікаве. Рідко коли мали можливість у одному дні зійтися на одному місці п’ять акордионістів, які своєчасно були корепетиторами фольклорного ансамблю. Саша Юришич, Ярослав Сем’янів, Стефан Сем’янів, Дамір Буха і Слободан Ґреґус заграли кілька українських композицій. Цю добру нагоду використало керівництво товариство так що голова товариства Анна Ляхович наділила їх подяками. До того прилучилися і глядачі своїми оплесками і оваціями.

     Як вже йшлося про подяки то на цей раз вважалося потрібним наділити їх іще кількома членам. За велику поміч і підтримку а ще більше за конкретну ангажованіст у організації різніх маніфесиацій. Подяки отримали Іван Ворінський, Іван Ґреґус і Еміл Ляхович.

     Всі вони нагороджені і оплесками глядачів. Сталася іще одна несподіванка, окремо за Анну Ляхович. Перед глядачів вийшов Петро Ляхович і звирнувся до глядачів з поясненням, що за таким добре організованим товариством стоїть керівництво, на чолі якого голова. Тому що Анна Ляховіч вже два мандати успішно керує товариством, за котрий час товариство іще піднялося на вищий рівень і осягло дуже багато признань і брало участь на багато значних маніфестацій а навіть і саме такі організувало. Глядачі згодилися з Петром, що Анна справді заслужила цю подяку. Від імені всіх членів подяку їй передала Соня Мілошевич.

     Настрій вже був піднесений до висот але це ще не був кінець концерту. Мішана вокальна група заспівала пісню «Розпрягайте хлопці коні» а танцюристи виконали танець «Гопак».

     Танцюристи домовилися самі між собою, зорганізувалися і купили своєму хореографові Миколі Ляховичу подарунок, пляшку якогось напитку і виявили йому вдячність і любов за те, що він ними піклується і навчає гарних справ.

     Видучі попрощалися з глядачами до наступної нагоди а учасники концерту і гості продовжили спілкування у церковному залі грекокатолицької парафії.

"Чабанські ігри"

    Нікому вже не було зимно, коли вийшли на вулицю по закінченні концерту. Їх гріло щось з середини, що звичайно відчувають виконавці програми після успішного виступу.

     

     Так закінчений 31 рік активності «Коломийки». Перед «Коломийкою» тяжкий обов’язок отриматися на такому високому рівні а може навіть осягнути іще вищий.    

Чоловіча вокальна група

Танець "Гуцулка"

Іван Стефанюк співає

"Українська сюіта"

П'ять корипетиторів

"Гопак"

І на кінці спільна знимка

Наява Річного концерту